Monthly: August 2016

Узбекистан опиняється на порозі хаосу зі смертю Іслама Карімова

smert-karimova

У понеділок у віці 78 років помер президент Узбекистану Іслам Карімов. Офіційного підтвердження цієї інформації наразі немає. Але все вказує на те, що повідомлення, отримане агентством новин “Фергана” від своїх джерел, достовірне.

Чутки про тяжку хворобу і навіть про смерть І. Карімова виникали вже не раз. Але критичність ситуації стала зрозуміла минулої неділі, коли уряд Узбекистану поінформував жителів, що Карімов перебуває в лікарні на стаціонарному лікуванні, яке потребуватиме “певного часу”.

З посиланням на свої джерела в Ташкенті агентство “Фергана” повідомило, що в 78-річного Іслама Карімова стався інсульт. Пізніше цю новину підтвердила в соціальній мережі молодша донька узбецького президента Лола.

Якщо новина про смерть І. Карімова підтвердиться, то, відповідно до Конституції, впродовж трьох місяців мають відбутися президентські вибори. Доти країну тимчасово очолюватиме спікер верхньої палати узбецького парламенту Нігматілла Юлдашев.

Однак наступника Карімова буде обрано не в результаті всенародного голосування. Вибори лише зафіксують результат таємних домовленостей лідерів провідних кланів і найближчого оточення покійного глави держави.

У такий період в авторитарній державі тимчасово послаблюється влада, і країна опиняється на порозі хаосу. Тому тривала пауза з офіційною заявою Ташкента про смерть І. Карімова може пояснюватися як шоком істеблішменту, так і прагненням різних кланів кулуарно вирішити питання наступника, щоб потім представити його суспільству як незаперечного лідера країни.

Створивши ефективну авторитарну систему, здатну контролювати конкуруючі регіональні клани та силові структури республіки, Іслам Карімов був гарантом стабільності в Узбекистані. Попри реальну загрозу з боку ісламських фундаменталістів, цей політик зумів зберегти цілісність країни, продовжуючи зміцнювати світську владу, і утримувати під контролем процеси, які відбуваються в узбецькому суспільстві.

Але ця аграрна країна, що володіє серйозними запасами газу, вражає жахливою бідністю. На сьогодні безробіття у 30-мільйонному Узбекистані перевищує 30%.

Економічні проблеми в країні сприяють радикалізації населення і ведуть до зростання протестних настроїв. Поки що невдоволення не сягнуло критичної маси. Але колись воно може прорватися, загрожуючи змести існуючий режим.

Поки що ж у Ташкенті та інших регіонах зберігається спокійна обстановка. Жодних панічних настроїв чи хвилювань не помічено. Проте це спокій оманливий: між основними претендентами на роль наступника розгорнулася боротьба за владу і власне життя: зі своїми політичними опонентами в Узбекистані розправляються без жалю. Тим запекліше точиться підкилимове протистояння.

Відсутність заздалегідь узгодженого і прийнятого більшістю правлячої еліти наступника створює в Узбекистані гостру внутрішньополітичну кризу, яка загрожує перерости у криваве протиборство претендентів.

Сусідство з нестабільним Афганістаном лише посилює загрозу хаосу. Тому перед найближчим оточенням Карімова стоїть складне завдання — організувати передачу влади наступнику, який не тільки не допустив би в Узбекистані кривавого конфлікту, а й не чинив би репресій проти “сім’ї” президента.

Вирішальними будуть найближчі дні. Основні претенденти відомі, і серед них немає опозиційних політиків. У числі основних кандидатур — прем’єр-міністр Шавкат Мірзіяєв та його перший заступник Рустам Азімов, керівник фінансово-економічного блоку уряду. Шавкат Мірзіяєв представляє самаркандський клан (звідки був вихідцем і сам Іслам Карімов) і доводиться, за інформацією деяких ЗМІ, далеким родичем одному з найбагатших російських мільярдерів Алішеру Усманову, власникові компанії USM Holdings. Рустам Азімов — із ташкентського-ферганського клану. Один із головних його обов’язків — залучення в Узбекистан іноземних інвестицій. Р.Азімов, на відміну від Ш.Мірзіяєва, за місцевими узбецькими мірками, вважається більш ліберальним політиком, і на Заході його оцінюють як прихильника ринкових реформ. У Росії ж говорять про прозахідну орієнтацію Азімова і проросійську — Мірзіяєва.

А от старшу доньку Карімова — Гульнару, яка на початку 2010-тих вважалася ймовірною наступницею влади свого батька, — можна викреслити зі списку претендентів: занадто слабкі в неї позиції серед узбецьких кланів.

З її ім’ям пов’язано й кілька гучних міжнародних скандалів. Наприклад, Гульнару Карімову безпосередньо пов’язують із затриманим російськими спецслужбами в Москві 2004 р. узбецьким літаком із 3,5 т золота.

Крім того, вона практично нев’їзна до Сполучених Штатів. У 2014 р. прокуратура Узбекистану почала розслідування справи про “злочинне угруповання” з участю старшої доньки президента, яка привласнила не менше 200 млн дол.

Очевидно, що такі дії силового відомства не могли відбутися без згоди І. Карімова, який контролював у країні всю вертикаль влади. За останніми даними, Гульнара Карімова перебувала під домашнім арештом. Ключову роль у боротьбі претендентів зіграє позиція глави Служби національної безпеки (СНБ) Рустама Іноятова — наймогутнішого після І. Карімова політика в Узбекистані. Його влада посилилася після андижанських подій у травні 2005 р., коли у відставку було відправлено главу МВС Закіра Алматова.

Домінування СНБ стало можливим, у тому числі, й тому, що Р.Іноятов не виявляв амбіцій обійняти посаду президента. Принаймні він не демонстрував відверто честолюбних планів.

Експерти вважають, що найбільше шансів зайняти президентський палац у 59-річного Ш.Мірзіяєва, який очолює уряд із 2003 р. Тим паче що його, за деякою інформацією, підтримує глава СНБ Р.Іноятов. Принаймні, як повідомило інформаційне агентство “Регнум” із посиланням на свої джерела, віце-прем’єра Рустама Азімова було взято під домашній арешт після смерті Іслама Карімова.

Не можна виключити й варіанту, що майбутнім президентом Узбекистану стане представник маловпливового клану як компромісна фігура для основних гравців.

Власне, саме за таким сценарієм розвивалися події в Туркменістані, коли після смерті Сапармурата Ніязова до влади прийшов Гурбангули Бердимухамедов. Його розглядали як тимчасову фігуру, здатну зберегти баланс сил.

Утім, приклад Туркменістану свідчить, що ті, хто сприяє приходу до влади наступника диктатора, стають його першими жертвами.

Зі зміцненням свої позицій при владі новий глава держави усуває тих, хто привів його у президентський палац. Така історія відносин Гурбангули Бердимухамедова з колись впливовим начальником служби безпеки президента Ніязова Акмурадом Реджеповим.

Цей урок напевно пам’ятає не тільки Рустам Іноятов, а й інші узбецькі вельможі, які намагатимуться ефективно використовувати час для зміцнення своїх позицій, максимально їх убезпечивши.

Правда України

your ad here

У серпневій девальвації гривні є одночасно кілька чинників

devalvacia-serpen

У серпневій девальвації гривні було одночасно кілька чинників. Про це банкіри розповіли під час круглого столу “Перспективи курсу гривні восени”.

У другій декаді серпня зростання курсу долара було спровоковане купівлею іноземної валюти з боку іноземних інвесторів, вважає начальник відділу казначейських операцій Анна Танцюра.

“10 серпня було велике погашення індексних ОВДП – близько 6 млрд гривень, які були випущені 5 років тому. Вони були проіндексовані за поточним курсом, хоча випуск був в значно меншому обсязі. Саме це погашення, а також той факт, що 4,2 млрд гривень перебувало у нерезидентів – іноземних інвесторів, які, отримавши велику суму в гривні, мали можливість купити протягом 5 днів на міжбанку іноземну валюту. От якраз 11 серпня в нас відбулося зростання курсу на міжбанку, а готівковий ринок пішов за ним”, – сказала Анна Танцюра.

Другою причиною банкіри називають виплати вкладникам збанкрутілих банків “Хрещатик”, “Фінанси та Кредит”, “Михайлівський” і “Євробанк”.

“Фонд гарантування проводив виплати вкладникам збанкрутілих досить великих банків. Люди отримували компенсації в гривні і відразу ж міняли її на долари, – розповів голова правління Вектор Банку Вадим Березовик. – Крім того, відбулося загострення ситуації на сході України і в Криму. Це також підігріло інтерес населення до купівлі доларів”.

Решта населення України радше мовчки спостерігала за девальвацією, не беручи участі в курсоутворенні.

“Очевидно, що населення зараз не є основним гравцем на валютному ринку. Причина в тому, що запаси гривні у громадян не настільки великі, щоб масово скуповувати іноземну валюту”, – говорить голова правління банку Михайло Букрєєв.

Правда України

your ad here

При найгіршому розкладі ми запросто вийдемо за межу 30 гривень за долар

valuta

За оцінками Міжнародного фонду Блейзера, мінімальна потреба України у валюті на осінь, з урахуванням коштів на закупівлю природного газу та виплати за боргами, становить $3 млрд. Виконавчий директор фонду Олег Устенко спрогнозував, що без відновлення фінансування з боку Міжнародного валютного фонду та інших офіційних донорів девальвація гривні може перевищити 20%.

«При найгіршому розкладі ми запросто вийдемо за межу 30 гривень за долар. Тільки 20%-ва девальвація дасть мінімальний інфляційний стрибок плюс 5%. Тобто, за нашими прогнозами, ми закінчуємо цей рік з інфляцією в 15%. Додайте туди ще 5% – буде 20% інфляції», – сказав він.

Експерт сподівається, що українська влада, напевно, розуміє наслідки такого сценарію у вигляді зростання соціальної напруженості, тому ймовірність реалізації песимістичного прогнозу невелика і становить всього 10%.

Економіст Олексій Блінов прогнозує лише невеликі скачки курсу долара восени. «Коливання навряд чи вийдуть за межі 10%. Хочу нагадати, що відповідно до одного з консенсус-прогнозів по Україні, курс гривні на кінець року очікується в межах 26-27 UAH/USD», – сказав Блінов.

Він зазначив, що зниження курсу гривні буде обумовлено перш за все прогнозованим дефіцитом поточного рахунку платіжного балансу в 3 кварталі на рівні 1 млрд доларів. «У нас активізувалися закупівлі газу, які будуть близько 300 млн доларів на місяць. Багато хто розуміє, що також потрібно буде збільшувати закупівлю вугілля, бо запаси на електростанціях низькі. Крім того, є стандартні вимоги аграріїв із закупівлі нафтопродуктів для посівної. Це одна з ключових причин, чому у нас буде мінус у зовнішній торгівлі», – зазначив економіст.

Начальник відділу казначейських операцій банку Анна Танцюра нагадала, що на кінець вересня очікується ще одне велике погашення уряду за індексними ОВДП. Попереднє погашення в серпні спровокувало зниження курсу гривні на міжбанку.

Багато учасників ринку розраховують, що в найближчі місяці курс долара відкотиться назад, бо серйозних передумов для його значного зміцнення поки немає. «Імпортери активізують свою діяльність, пов’язану з придбанням енергоносіїв напередодні опалювального сезону. А та виручка, яка буде отримуватися експортерами від збору сільськогосподарської продукції, дасть можливість відкорелювати цей тренд. І безготівковий курс може повернутися в ті межі, які були пару тижнів назад», – зазначив голова правління Вектор Банку Вадим Березовик. «До кінця року всі будуть витрачати гроші на оплату податків, завершення проектів. А населення буде готуватися до Нового року і витрачати заощадження на придбання товарів. Тому до кінця року ситуація повинна вирівнятися», – додав Березовик.

Правда України

your ad here

Більше безпеки для всіх у Європі – перезавантаження контролю за озброєннями

Frank-Walter-Steinmeier

Авторська стаття Федерального міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, опублікована в газеті «Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ» (26.08.2016 р.).

Безпека Європи під загрозою. Наскільки мало ми могли це уявити собі ще декілька років тому, настільки ж нагально стоїть це питання на нашому політичному порядку денному.

Ще до початку конфлікту в Україні знову відчувалася колишня міжблокова конфронтація, яку, як здавалося, було вже давно подолано. Вона проявлялася вже не як антагонізм між комунізмом і капіталізмом, а як суперечка щодо правильного суспільного устрою – про свободу, демократію, правову державу і права людини – чи як боротьба за геополітичні сфери впливу.

Порушивши анексією Криму міжнародне право, Росія поставила під сумнів основні принципи європейської архітектури миру. Структури конфлікту драматично змінилися: все більшого значення набувають гібридні форми конфронтації та недержавні дійові особи. Нові технології також містять нові загрози: кібернетичні наступальні можливості, бойові дрони, робототехніка, засоби електронної боротьби, лазерна зброя і зброя, що діє на далекій відстані. Нові сценарії бойових операцій: менші підрозділи, більша ударна сила, пришвидшене переміщення – не можуть бути зафіксовані існуючими режимами прозорості й контролю. Загрожує небезпечна спіраль збройного нарощування нового типу.

Конфліктні моделі інші, але пам′ять жива: прямо посеред найхолодніших днів холодної війни Віллі Брандт, незважаючи на великий спротив, розпочав перші кроки політики розрядки. Попри все, що розділяє, він шукав спільне – і знайшов його у «Східних договорах» та принципах Заключного Хельсінгського акту. Мир у Європі, спадщина політики розрядки – все це ми вважали протягом минулих двох десятиліть цілком природним. Тепер же все знову під загрозою. Між Росією та Заходом розверзлися глибокі рови, і я боюся, що нам не вдасться навіть за найбільших зусиль так швидко знову зрівняти їх. Відомо одне: без таких зусиль мир у Європі та за її межами буде крихким.

Рецепти минулого допомагають не завжди, але уроки політики розрядки залишаються правильними: треба намагатися перекинути мости навіть через найглибші рови. Ми не можемо на тривалий час організовувати безпеку Європи один проти одного. Безпека – це не гра з нульовою сумою. Ми також не повинні припиняти пошуків можливостей і сфер кооперативної безпеки. Тож нам потрібні конкретні ініціативи заради безпеки.

Ніхто не має робити собі ілюзій щодо труднощів і того, що є можливим сьогодні – саме сьогодні, коли світ сходить з рейок, серед усіх конфліктів, на сході України, в Сирії та в Лівії, в час, коли ми не застраховані від нової ескалації та подальших провалів.

І саме тому я виступаю за перезавантаження контролю за озброєннями як за виправданий засіб прозорості, уникнення ризиків і створення довіри.

У відносинах з Росією Захід, починаючи з Доповіді Армеля у 1967 році, покладається на подвійну стратегію стримування і послаблень. На саміті у Варшаві НАТО ще раз визнало цю подвійну стратегію. Ми прийняли рішення про необхідну військову перестраховку і водночас ми підтвердили свою політичну відповідальність щодо кооперативної безпеки в Європі.

Ось тільки: залякування – конкретне і зриме для всіх. Але й пропозиція співпраці має бути конкретною! В іншому разі втрачається рівновага, виникає хибне сприйняття і мало що можна протиставити новому витку ескалації.

Існуючі режими контролю за озброєнням та роззброєнням розпадаються протягом багатьох років. Договір про звичайні збройні сили, який допоміг після 1990 року знищити десятки тисяч танків і важкого озброєння в Європі, протягом кількох років не виконується Росією. Механізми верифікації Віденського документа не працюють, Росія відмовляється від необхідної модернізації.

Обмежується й дія Договору про відкрите небо. Після анексії Криму Будапештський меморандум як гарантія безпеки України став просто папірцем.

Довіра, яка з великими зусиллями будувалася десятиліттями, зникла.

Водночас ми чуємо від Росії вимоги нових дебатів щодо контролю за звичайними озброєннями у Європі. Саме час упіймати Росію на слові!

Перезавантаження контролю за звичайними озброєннями з моєї точки зору має охопити п’ять напрямків. Нам потрібні домовленості, які

1. визначають максимально допустимі межі в регіонах, мінімальну віддаленість та заходи для забезпечення прозорості (зокрема у чутливих з військової точки зору регіонах, наприклад, Прибалтиці),

2. враховують нові військові можливості і стратегії (сьогодні ми говоримо більше про невеликі мобільні підрозділи, а не про класичні потужні армії, тобто слід брати до уваги в тому числі й можливості транспортування),
3. включають в себе нові системи озброєнь (наприклад, дрони),

4. дають можливість справжньої верифікації: з можливістю швидкого застосування, гнучкістю та незалежністю у кризові періоди (наприклад, за допомогою ОБСЄ),

5. могли б застосовуватися і в регіонах зі спірним територіальним статусом.

Це – комплексні й складні питання. Ми хочемо структурованого діалогу з них з усіма партнерами, що несуть відповідальність за безпеку нашого континенту.

Важливим форумом для такого діалогу є ОБСЄ, головування в якому в цьому році має Німеччина.

Чи може бути успішним таке сміливе починання в часи ерозії світового порядку і з огляду на Росію? Визнаю: тут певності немає.

Але відмовитися від спроби було б мало відповідальним. Так, Росія порушила засадничі принципи миру. Так, ці принципи – територіальна цілісність, вільний вибір союзників, повага міжнародного права – для нас не можуть бути предметом торгів.

Але водночас нас має об’єднувати зацікавленість в уникненні кожного наступного витка пружини ескалації. Ми поділяємо точку зору на те, що наш світ став більш небезпечним: ісламський тероризм, запеклі конфлікти на Середньому Сході, державні устрої, що розпадаються, криза біженців створюють загрозу всім нам. Наша зовнішньополітична потужність – і на Заході, і в Росії – напружена до межі. Ніхто не виграє, всі програють, якщо ми виснажимо один одного новою гонкою озброєнь.

Перезавантаженням контролю за озброєннями ми могли б внести конкретну пропозицію із співпраці, причому всім, хто хоче нести відповідальність за безпеку Європи.

Настав час спробувати зробити неможливе …

Правда України

your ad here

На українських дорогах активізувалися самозванці, одягнені в форму схожу на правоохоронців

psevdokopy

Останнім часом все частіше з’являється інформація про те, що на українських дорогах активізувалися самозванці, одягнені в форму, схожу на поліцейських, які самовільно зупиняють автомобілі, перевіряючи у їх водіїв документи, оформляють ДТП і навіть примудряються перекривати дороги.

Як виявити псевдополіціянта?

Один зі свіжих фактів діяння лжекопів просто вразив громадськість – один з самозванців примудрився працювати в парі з діючими співробітниками патрульної поліції Запорізької області! Він брав найактивнішу участь в перевірці номерів агрегатів і документів у зупиненого водія VW Passat.

Псевдополіціянт був одягнений в форму, яку носять українські копи, більш того – зверху на плечах його сорочки красувалися погони, правда без зірочок і нашивок, що визначають звання копа, а на голові була кепка з справжнім гербом «МВС». Схожості з діючими поліцейськими надавав жетон на грудях і нашивки з боків плечей, правда, якщо уважно на них придивитися, то там можна було прочитати, що вони належать добровільній дружині «Радар». При цьому завдяки такій вражаючій схожості рядовому водієві складно визначити, що перед ним самозванець.

Що здивувало в цій ситуації – діючі співробітники патрульної поліції не змогли виразно пояснити, що ж робить з ними переодягнений дружинник, а потім придумали відмовку – мовляв, це свідок, який допомагає їм у разі конфліктних і спірних ситуацій з водіями під час несення патрулювання. Правда, роз’яснити, чому ж він одягнений в форму дуже схожу на поліцейську так і не змогли. Не дав чіткої відповіді і сам «театрал».

погони поліції України

погони поліції України

Автор відео, написав заяву в поліцію за даним фактом незаконного використання форменого одягу правоохоронців і вручив його чинним копам. До речі, під час написання заяви сплив ще один цікавий факт – коли лжекопа попросили пред’явити документи – він показав «корочку» дуже схожу на справжнє посвідчення співробітника поліції.

На завершення відзначимо – водії, будьте уважні на дорогах і якщо вас зупинили люди, схожі на поліцейських обов’язково уважно розгляньте їх форму і службове посвідчення, де чітко має бути вказано, що це патрульний поліцейський міністерства внутрішніх справ України.

Правда України

your ad here

Історія злету і падіння Владислава Каськіва – посіпаки кривавого диктатора

kaskiv

18 червня, генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Владислава Каськіва, екс-керівника Державного агентства з питань залучення інвестиції часів Януковича, у четвер затримано у Панамі.

Каськів розшукується за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу України. Він звинувачується у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненим шляхом попередньої змови групою осіб, та службовому підробленні, що спричинило тяжкі наслідки.

Пізніше, у той же день, прес-служба ГПУ повідомла, що Україна готує матеріали до компетентного органу Республіки Панама про видачу Владислава Каськіва для притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини.

Свою громадську кар’єру він почав ще у 90-х, у студентські роки, будучи членом різних молодіжних організацій.

На початку 2000-х, паралельно з громадською діяльністю почав політичну кар’єру: у 2000-2001рр. працював позаштатним радником міністра економіки, у 2001-му став членом контактної групи Світового банку.

З 1999-го по 2004 працював координатором коаліції громадських організацій України “Свобода вибору”.

Також Каськів був координатором громадської компанії “ПОРА”, члени якої брали активну участь у Помаранчевій революції. Саме він заявляв про те, що ПОРА з 24 листопада 2004 року розпочинає безстроковий загальнонаціональний студентський страйк та вимагає оприлюднити чесні результати виборів президента України.

Після закінчення революції та обрання президентом Віктора Ющенка, Каськів стає його штатним радником. У тому ж таки 2005 році ПОРА перетворилась на політичну партію, а Каськів став головою її політради.

У 2007, на дострокових парламентських виборах, Каськів проходить у парламент від фракції блоку “Наша Україна – Народна самооборона”.

З січня 2009 року – член парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва.

У 2009-2010рр. був радником прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з питань іноземних інвестицій.

Після обрання президентом Віктора Януковича, Каськів перейшов у його команду.

Каськів працював з Януковичем? Так!!!

“Великі національні проекти нам потрібно просувати, зробити їх пріоритетними. Саме вони стануть центром росту економіки. Це – головна ідея”, – заявив на початку серпня 2010 року новообраний президент Віктор Янукович, презентуючи Каськіва як голову робочої групи Комітету з економічних реформ і національних проектів.

Тоді Янукович визначив 5 першочергових національних проектів загальною вартістю майже у 40 мільярдів гривень.

З 23 грудня 2010 року Янукович призначив Каськіва керівником Держагентства з інвестицій та управління національними проектами України.

“Йому віддали будівництво швидкісної залізниці від Києва до аеропорту “Бориспіль” (ДП “Повідтряний експрес”), хоча цим проектом залюбки зайнявся би віце-прем’єр Борис Колесников. Каськіву також віддадуть Банк розвитку, для якого, можливо, буде “друкувати” мільярди Національний банк. Крім того, саме він курує будівництво терміналу, через який в Україну буде завозитися зріджений природний газ. Є підозра, що цією ділянкою роботи з радістю займався би “Нафтогаз України”, – ми писали у 2011 році.

Соратники Каськіва говорили, що місце у Януковича ему забеспечив глава адміністрації президента Сергій Льовочкін.

6 вересня 2011 року, Каськіва виключили з партії НУ-НС, разом з якою він прийшов у парламент, а у лютому 2012 року, Каськіва позбавили мандату через “сумісництво” – весь цей час він був одночасно і главою Держагентства і депутатом.

Писали, що Агентство Каськіва виділило майже 25 мільйонів гривень особистому перекладачу Віктора Януковича та однопартійцю самого Каськіва.

За результатами тендерів 13 жовтня Держагентство Каськіва уклало дві угоди на послуги з розміщення інформації про інвестиційні можливості України у вітчизняних та закордонних ЗМІ. Загальна вартість угод склала 24,79 млн. грн.

ТОВ “Космополіт менеджмент” отримало підряд на рекламу в закордонних ЗМІ вартістю 11,87 млн. грн.

Громадська організація “Розмай” отримала 12,92 млн. грн. за розміщення протягом місяця в найбільших обласних центрах України не менш 300 біл-бордів, відеороликів в ефірі загальнонаціональних телеканалів, рекламних матеріалів у всеукраїнських друкованих виданнях та Інтернеті.

В обох тендерах брали участь лише дві компанії, які розіграли між собою по перемозі в кожному конкурсі.

ТОВ “Космополіт менеджмент” засноване Андрієм Матюхановим, який у 2008 році балотувався до Київради за списком партії “Пора”, очолюваної Владиславом Каськівим.

Директор ГО “Розмай” – кінорежисер Вадим Кастеллі, якого називають особистим перекладачем Віктора Януковича.

Тендер для перекладача Януковича? І все?

Пізніше, у 2012, народний депутат Генадій Москаль розповсюдив інформацію, що Каськів через посередницькі структури витратив 2,8 млн. грн.

“Запровадження Держінвестпроектом практики залучення значної кількості посередницьких структур до розміщення реклами про інвестиційні можливості України у вітчизняних ЗМІ призвело до використання коштів всупереч законодавства на суму 2,8 мільйонів гривень”, – повідомили спершу у державній фінансовій інспекції.

Пізніше, Держфінінспекція заявила, що не підтверджує інформацію про використання Держінвестпроектом бюджетних коштів.

Але найбільше, Каськів запам’ятався через скандал з LNG-терміналом.

Одним з проектів, над якими працював Каськів з самого початку призначення, було будівництво терміналу з прийому скрапленого газу (LNG-термінал).

Планувалося, що LNG-термінал буде вартістю 856 млн євро та прогнозованою потужністю 10 млрд кубометрів газу в рік побудують в районі міста Південне на чорноморському узбережжі України, поруч з нафтовим терміналом “Укртранснафти” та морським торговельним портом “Південний”.

“Ми припускаємо, що Каськів та керівники нафтогазової галузі разом будують бізнес для майбутнього власника терміналу. Як відомо, міністра енергетики Юрія Бойка відносять до групи впливу вже згаданого Фірташа. Якщо ці припущення вірні, за рахунок держави створюється LNG-термінал, з якого за декілька років “хімічний король” України буде отримувати газ для своїх підприємств з виробництва добрив”, – ми писали у 2012 році.

В основному, проект планувалося реалізувати за кошти потенційного інвестора, який отримає 75% у капіталі терміналу, а держава отримає роль міноритарія, залишивши собі блокпакет у 25%.

Таким інвестором вирішила стати Іспанська компанія Gas Natural Fenosa.

У листопаді 2012 в присутності прем’єра Миколи Азарова та міністра ПЕК Юрія Бойка Каськів разом з придставником іспанської компанії, якого ідентифікували як Джорді Сарда Бонвеі, підписав угоду щодо управління консорціумом з будівництва LNG-терміналу на 1,1 мільярди доларів.

Скандал розгорнувся згодом, коли офіційні особи у Gas Natural Fenosa заявили, що не підписували жодних угод з Україною, не знають Сарда Бонвеі, і він не представляє їхню компанію або її дочірню структуру.

Виявилося, що Сарда Бонвеі – це колишній лижний інструктор, який фігурує у якості генерального директора української філії Grupo Hera. Профільна діяльність Grupo Hera – утилізація відходів.

Зокрема, Бонвеі здійснював відрядження по Україні, а у вересні взяв у щорічному економічному форумі в Ялті, де його бачили серед учасників обговорення питання постачання скрапленого природного газу.

І чим закінчився скандал? Майже нічим.

Каськів казав, що готовий написати заяву про відставку, але так цього і не зробив.

Кабінет Міністрів створив комісію з розслідування обставин підписання угоди про співпрацю в реалізації національного проекту “LNG-термінал”, але її робота була безрезультатною.

Для того, щоб переконати весь світ інвестувати в LNG-термінал, були найняті американські піар-експерти за 330 тисяч доларів, але згодом результати тендеру скасували.

З боку уряду звучали заяви про переговори то з корейськими, то китайськими, то з американськими інвесторами, але вони так і не були знайдені.

Було ще щось? О, так.

У 2012 році Держагентство з інвестицій та управління нацпроектами претендувало на право провести зимову Олімпіаду- 2022. Як виявилось, основним власником ТОВ “Боржава резорт”, на землях якої планувалося проведення Олімпіади-2022, є двоюрідний брат Владислава Каськіва – Олександр Матковський.

Крім того, на розробку техніко-економічного обґрунтування для створення інфраструктури в Карпатах для проведення Олімпійських ігор, було підписано угод на 821 тисяч євро.

Ще були технопарки.

Держагентство з інвестицій планувало створити десять технопарків, для того, щоб європейські фірми перенесуть своє виробництво до України.

Інвестором будівництва першого, повинна була стати компанія “Overseas Merchandising Corporation Ltd.” (Лондон) і її президент Хемант Кумар Патак.

Потім з’ясувалося, що британський бізнесмен, який розпочав проект створення технопарків, виявився індусом-киянином, шоу-менеджером і працівником структур Юрія Іванющенка.

Також, Каськів витрачав дуже багато грошей на рекламу.

Що відбувалося з Каськівим після Революції Гідності?

15 березня, Кабінет міністрів задовольнив заяву Владислава Каськіва про звільнення за власним бажанням з посади голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами.

Після цього про Каськіва нічого не було чути до 2015 року.

Спочатку, журналісти написали, що Керівництво Держінвестпроекту за останній рік змогло витратити сотні мільйонів коштів державного бюджету, описавши махінації з ДП “Повідтряний експрес”.

“Операція відбувалася в кілька заходів і закінчилася зовсім недавно – у грудні 2014 року. Якраз до річниці Майдану”, – йдеться в матеріалі.

Зокрема підрозділ Держінвестпроекту ДП “Повітряний експрес” у грудні 2014 року поклав на депозит в 25 млн гривень у “Профін банк”.

“Пікантності такому вибору додає те, що тоді ж, у грудні, коли держава давала гроші, Нацбанк перевірив Профін банк і, делікатно не використовуючи слова “конверт”, описав його діяльність як здійснення масштабних операцій з готівковими коштами в гривні, надання кредитів новоствореним підприємствам з подальшим перерахуванням іншим контрагентам. Ну й закономірний фінал – у січні банк луснув уже офіційно. Разом з депозитами”, – наголошується в матеріалі.

Крім того, “Повітряний експрес” також поклав на депозит в ТОВ “Сапфір фінанс” 86 млн гривень. З боку “Повітряного експреса” договір підписав тимчасовий виконувач обов’язків директора Геннадій Дяченко.

Пізніше Міністр МВД Арсен Аваков заявив, що у справі про махінації компанії Ostchem олігарха Дмитра Фірташа фігурують депутат Опозиційного блоку, екс-глава АП Віктора Януковича Сергій Льовочкін, а також Каськів.

У МВС також повідомили, що Каськів вивів з України 255 млн грн.

І вже 25 березня 2016 року, стало відомо, що Владислав Каськів оголошений в розшук. Сам Каськів назвав оголошення його в розшук “політичною інтригою”.

Правда України

your ad here

Електронний архів українського визвольного руху хочуть заблокувати в путляндії

ua-declaration

Російська Федеральна служба з нагляду в галузі зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій (Роскомнадзор) надіслала попередження Електронному архіву українського визвольного руху з вимогою видалити документ Організації українських націоналістів з 1945 року.

До того моменту на території Росії заблокованим є весь сайт Електронного архіву з понад 20 тисячами копій документів з архівів КГБ, а також структур визвольного руху – ОУН та УПА, української діаспори та ін.

Як відомо Україна повністю відкрила доступ до архівів радянського періоду, в тому числі і для іноземців. Електронний архів визвольного руху зокрема є сервісом доступу до матеріалів архіву СБУ, який зберігає чекістські документи.

Занепокоєння російського органу цензури викликав опублікований скан брошури “Деклярація проводу Організації українських націоналістів після закінчення Другої світової війни в Європі”, написаної в травні 1945 року.

У ній керівництво ОУН виклало своє бачення підсумків війни, викривало тоталітарний характер Радянського Союзу в порівнянні його з Третім Райхом, аналізувало перспективи загострення суперечностей між Західними Союзниками та СРСР та перспективи їхнього воєнного зіткнення, обґрунтовувало ідею спільного антирадянського фронту поневолених народів і представило план дальшої боротьби з більшовицьким режимом.

На думку Генеральної прокуратури Російської Федерації, “Декларація” “містить заклики до масових заворушень, здійснення екстремістської діяльності, участі в масових (публічних) заходах, які проводяться з порушенням установленого порядку”.

Справді, оунівський документ закликав до масової збройної революційної боротьби проти сталінського режиму:

“в) нам треба берегти і розбудувати максимум, революційних сил до часу вирішального чергового моменту; … д) нам треба бути там, де наростають вогнища революцінної боротби, й їх поширювати;…е) нам треба вирощувати нові революційні кадри, нових людей, що дивилися б з вірою в майбутнє…ж) нам треба вмілої конспірації, прецизности в підпільній роботі, підпільно-революційного мистецтва, бо тоді напевно успішно пройдемо важкий період боротьби…”.

Однак жодних суперечностей із законодавством сучасної Російської Федерації “Декларація” містити не може, оскільки є історичним документом з 1945 року, виданим організацією, яка не діє на території цієї держави в наш час. Більше того, ні сама Російська Федерація, ні її найвище державне керівництво, ні інші державні органи в документі ніяк не згадуються.

Націоналісти закликали на боротьбу лише проти комуністичного режиму і пов’язаного з ним російського імперіалізму, трактуючи й сам російський народ як поневолений більшовиками:

“До поневолених народів СССР ми зачисляємо й російський народ. Імперіалістичні елементи російського народу, що пішли на службу Сталіна і його партійної кліки, стали на ділі ворогами свого народу, тому що підтримують режим, що спричинив і спричинюють багато горя самому російському народові, подібно тому, як імперіалістичні гітлерівські елементи німецького народу довели свій народ до трагічного занепаду”.

Попри це, Роскомнадзор заблокував відображення вмісту електронного документа на території РФ. Причому посилається відомство на вимогу російської Генпрокуратури № 27-31-2015/Ид831-15 від 12.03.2015 р., тобто річної давнини.

Команда Електронного архіву українського визвольного руху вважає таку реакцію російських контрольних органів ознакою того, що сучасна російська влада ототожнює себе з комуністичним тоталітарним режимом Йосипа Сталіна і саме тому забороняє поширення історичних документів антирадянського змісту.

“Виглядає так, що Росія настільки боїться доступу до архівів КГБ що не тільки засекретили свої до 2044 року і прямо підпорядкувала архіви Путіну, але й закриває доступ для своїх громадян до копій документів розміщених в мережі. Але це сізіфова праця – в 21 столітті правду яка вже вийшла на поверхню не сховаєш приписами цензури”, – говорить Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху.

Електронний архів визвольного руху є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеє “Тюрма на Лонцького” за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам’яті та Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23589 документів. Місія проекту – робити минуле доступним.

Правда України

your ad here

Окупанти намагаються інформаційно закріпити за собою захоплений силою Крим

crimea-vybory

Різке збільшення присутності Криму в інформаційному просторі – не випадковість.

Те, що відбувається зараз навколо півострова, є частиною технології, мета якої – інформаційно закріпити за Росією територію, окуповану раніше у військовий спосіб. І водночас – забезпечити електоральний результат.

Як відомо, 18 вересня відбудуться чергові вибори в російський парламент – Державну думу. При цьому вперше “вибори” пройдуть також у Криму: півострів у Москві представлятимуть чотири депутати.

Та ситуація в анексованій одиниці для російської влади непроста: обіцяного раю для Криму не вийшло, “Єдина Росія” стрімко втратила авторитет (особливо в Севастополі, де довго керував звільнений нещодавно Сергій Меняйло).

Ну і взагалі, “грошей немає, але ви тут тримайтеся”.

Тому Москва обрала для Криму давно випробувану мобілізаційну технологію “обложеної фортеці”.

Це коли навколо самі вороги (їх багато – НАТО, бандерівці, правосеки, українські ДРГ) і “тільки Росія може вас врятувати”.

Так на тлі постійної присутності внутрішньої “загрози” у вигляді кримських татар додатково з’явилися “бази ІДІЛ у Херсонській області”. А п’яні розбірки між бійцями ФСБ і міноборони РФ, а також розстріл російськими військовими кримчан перетворилися у “напад українських ДРГ”.

Не дивно, що після цього інциденту окупаційна влада Криму не допустили спостерігачів ОБСЄ на півострів, а “суд” над “диверсантами” вирішили провести в Криму – щоб уникнути витоку інформації і непотрібних питань, довівши інформаційну спецоперацію до завершення.

При цьому навіть у такому закритому суспільстві журналісти телеканалу “Дождь” знайшли підтвердження інформації про свавілля російських військових – що лише підтверджує грубість створеної провокації з “українською ДРГ”.

Поїздка Путіна до Криму 19 серпня також стала продовженням передвиборчого сценарію, спрямованого на мобілізацію кримчан перед виборами. Саме тому президент РФ на оперативній нараді з членами Ради безпеки в аеропорту Бельбек пообіцяв Криму “додаткові заходи безпеки”.

“Ми з вами зібралися сьогодні в Криму не випадково. Тема нашої сьогоднішньої зустрічі – обговорення і ухвалення додаткових заходів для безпеки Кримського півострова, кримчан, людей, які приїжджають сюди на відпочинок”, – пояснив сам Путін.

Таким чином, Росія перед виборами в Держдуму продовжує лякати кримчан “небезпечною Україною”.

А чому ні? Спрацювало один раз, перед “референдумом” 16 березня 2014 року – має спрацювати і зараз.

Наступний етап сценарію буде реалізований вже після виборів.

Тут головна роль відводиться міжнародним спостерігачам, які повинні схвалити “свято волевиявлення” на виборах у Криму.

Зрозуміло, що жодна пристойна організація на визнання кримських виборів не піде.

Україна вже звернулася до ОБСЄ і персонально до Німеччини як країни-голови, а також інших спеціалізованих міжнародних організацій з проханням утриматися від будь-яких кроків, які можуть бути розцінені як визнання будь-якого іншого статусу Криму, окрім як невід’ємної частини України. Зокрема, від будь-якого полегшення присутності міжнародних спостерігачів на виборах.

У тому числі йдеться про неприпустимість присутності членів ОБСЄ і Парламентської асамблеї ОБСЄ в тимчасово окупованому Криму.

Крім того, Київ попередив, що всі міжнародні спостерігачі, які поїдуть до Криму, нестимуть відповідальність за порушення українського законодавства, а будь-які незаконні візити на півострів будуть розслідуватися українськими правоохоронними органами.

Кримінальні справи порушать і щодо депутатів, які будуть обрані в Держдуму, і навіть щодо кандидатів у депутати – за незаконну агітацію.

Тут варто зазначити, що далекоглядно вчинила партія ПАРНАС, яка спочатку запитала дозволу на агітацію у Києва, а отримавши (цілком очікувано) відмову, не стала порушувати закон і від виборчої кампанії в Криму відмовилася.

Москва традиційно зробить ставку на маргінальних закордонних політиків, яких звезе до Криму з усього світу.

Також надії покладають на спостережну місію СНД. Щоправда, остаточної впевненості в лояльності союзників по СНД немає – адже навіть найвідданіші партнери Кремля досі так і не визнали Крим частиною Росії. Мабуть тому підготовка до формування спостережної місії СНД донедавна відбувалася в режимі секретності.

Після виходу цього матеріалу Київ направив до Виконкому СНД у Мінську офіційну ноту, в якій виступив проти місії спостерігачів на виборах Держдуми на території анексованого Криму. “Будь-яка участь у так званому спостереженні за виборчим фарсом буде розглядатися як недружній крок, а відвідування АР Крим і міста Севастополя в порушення встановленого законодавством України… понесе за собою відповідальність”, – говорилося в посланні МЗС України країнам СНД.

Отже, результати псевдовиборів у Криму не будуть визнані ані Україною, ані міжнародним співтовариством. А наявність у Держдумі кримських “депутатів” поставить під сумнів легітимність і всієї нижньої палати парламенту РФ, а не лише його кримської частини.

Тож Заходу слід зробити вибір – чи проковтне він продовження знущання Росії над міжнародним правом.

Європі, США і всьому цивілізованому світу вже зараз треба готуватися відповісти на чотири (точно за кількістю “депутатів” від Криму) головні питання, які виникають у зв’язку з виборами в Держдуму:

1. Чи будуть визнані ці чотири депутати, які представлятимуть у Держдумі окупований Крим?

2. Чи запобігатимуть західні країни їх включенню в російські парламентські делегації в ПАРЄ, ОБСЄ, ОЧЕС?

3. Чи будуть внесені обрані в Криму депутати до списку осіб, яким заборонений в’їзд в ЄС?

4. Чи розуміють на Заході, що визнання такого складу Держдуми означатиме легітимізацію окупації та анексії Криму?

Публічна відповідь на ці питання (а головне – відповідні дії) Заходу стануть тестом на демократичність і дотримання ним же встановлених міжнародних норм.

Правда України

your ad here

Хочете втратити свої гроші – купуйте квартири в ЖК “Кришталеві джерела”

shahrai-dzherela

Найпопулярніший спосіб придбання житла в Києві – інвестування на етапі будівництва.

Придбати квартиру в новобудові можна ще на етапі закладання фундаменту, що дозволяє істотно заощадити.

Втім, столичний будівельний ринок знає чимало історій, коли участь в такій схемі купівлі закінчувалося справжньою катастрофою для недосвідчених інвесторів.

Юридично підкований забудовник при бажанні може легко обдурити вкладника, залишивши того біля розбитого корита.

У подібну ситуацію недавно потрапили і інвестори ЖК “Кришталеві джерела”.

Багато з них змушені довічно виплачувати величезні суми ЖЕКу за нав’язані їм послуги, а бунтарі ще і залишилися без даху над головою.

* * *

У 2009 році на вулиці Метрологічній у Голосіївському районі Києва почав будуватися житловий комплекс “Кришталеві джерела”.

Місце майже ідеальне для втечі від міської суєти: поруч знаходиться Хотівський ліс, музей народної архітектури та побуту в Пирогово, собор Святого Пантелеймона і величезний садово-парковий комплекс “Феофанія”.

Проектом передбачено будівництво декількох житлових кварталів, кожен з яких розрахований на мешканців різного соціального статусу. Тут є двоповерхові котеджі, багатоповерхові будинки та малоповерхова забудова. Загальна площа комплексу – 30 га.

Перша черга була введена в експлуатацію в 2013-2014 роках, друга – в 2015 році. Зараз забудовник, виходячи з інформації на сайті, пропонує викуповувати квартири в третій черзі.

Від центру столиці до ЖК – близько 15 км. За київськими мірками це небагато, до того ж відносно недалеко знаходиться станція метро “Теремки”.

За словами інвестора об’єкта Ярослава Осадчого, мальовниче місце, хороша транспортна інфраструктура і невисокі ціни на початковому етапі будівництва “підкупили” його, і він вирішив інвестувати в другу чергу.

Інвестування в будівництво відбувалося через фінансову компанію. Управителем фонду фінансування будівництва “Феофаніївський” було ТОВ “Фінансова компанія Прайм”, підрядником будівельних робіт – ТОВ “Гідроінж-буд”.

У 2014 році Ярослав вніс передоплату в розмірі 10 тис грн, а протягом наступного місяця оплатив 100% суми – 614,686 тис грн. Однак квартиру у власність він так і не отримав. До сих пір намагається довести свою правоту в судах. Як до цього дійшло?

Про те, що будинок зданий в експлуатацію, Ярослав і деякі інші покупці дізналися випадково, наткнувшись на оголошення на сайті. Навіть після того, як забудовник почав передавати квартири інвесторам, підписати акт прийому-передачі покликали не всіх.

Інвестори, які все-таки вийшли на контакт із забудовником, помітили, що угода проходить з очевидними порушеннями.

Законом передбачено, що після закінчення будівництва забудовник повинен ініціювати підписання акту прийому-передачі і видати документи на право власності. Але забудовник, за словами інвесторів, знехтував правовими нормами.

Порядок підписання документів для інвесторів, який встановила ФК “Прайм”, повинен був відбуватися за наступним алгоритмом.

1. Підписання договору про участь у Фонді фінансування будівництва.

2. Підписання гарантійного листа про угоду передачі прав і зобов’язань за договором про участь у Фонді фінансування будівництва.

3. Довідка про право довірителя на набуття у власність об’єкта інвестування.

4. Підписання акту прийому-передачі об’єкта інвестування.

5. Підписання договору з обслуговуючою компанією.

6. Оформлення прав власності на квартиру.

Однак навіть власноруч складений порядок оформлення документів забудовник не дотримався.

Від інвесторів потрібно спочатку підписати договір з обслуговуючою компанією ТОВ “Холд груп”, яку лобіює забудовник, і лише потім їм давали можливість підписати акт прийому-передачі.

Якщо ж інвестор відмовлявся підписати договір з ЖЕКом забудовника, йому не давали підписувати акт прийому-передачі.

Це досить поширена практика для новобудов. Зазвичай така схема не несе ніякої загрози для інвесторів. Забудовник лише перекладає всю відповідальність і зобов’язання з обслуговування будинку на обслуговуючу компанію.

Проблема, можливо, не була б такою гострою, якби договір з цією обслуговуючою компанією, який інвестори вперше побачили тільки перед підписанням акта приймання-передачі, не був би настільки дискримінаційним.

Ці п’ять пунктів стали подразником для багатьох жителів ЖК “Кришталеві джерела”. Робити ремонт без узгодження з ЖЕКом не можна, за будь-яке порушення правил “Холд груп” виписує штрафи, а потрапити на територію житлового комплексу можна тільки через пропуск, який потрібно придбати за додаткову плату.

“У нас є договір з ЖЕКом, в ньому все написано. Ви ж перші прибіжете, якщо у вас будуть якісь проблеми, і сусід зверху знесе несучу стіну. А як питання вирішити без штрафу? У звичайному ЖЕКу ви ці питання по-іншому не вирішите”, – коментує умови договору керівник ТОВ ФК “Прайм” Арсеній Копистира.

“Я вам більше скажу: ми ж прагнемо до Європи, а там ви взагалі не маєте права щось змінювати. Висить картина на стіні, вона там і повинна висіти до тих пір, поки ви не погодите. А якщо балкон не засклений, то він так і буде не засклений”, – знущається він.

Договір безстроковий, і відмовитися від нього в односторонньому порядку неможливо. У разі продажу квартири інвестор зобов’язується, що наступний покупець підпише договір з “Холд груп”, інакше інвестор повинен буде виплатити ЖЕКу 50 тис грн неустойки.

“Нас змушували підписати заяву, що ми не маємо до них жодних претензій, і відразу дають підписати заяву про вступ до ще не створеного ОСББ. Якщо не підписуєте заяву – не отримуєте права власності. Коли ми намагаємося в цьому розібратися і починаємо ставити незручні запитання, вони скидають відповідальність один на одного. В кінцевому рахунку ти все одно підписуєш документи, щоб не втратити квартиру”, – говорить один з інвесторів.

Виходить, що де-факто інвестори могли підписати акт прийому-передачі тільки після того, як підпишуть договір з ТОВ “Холд груп” і оформлять довіреність на представника забудовника.

Ті, хто документ все-таки підписує, все одно не володіє ніякими юридичними доказами цього: підписання акту прийому-передачі відбувається в односторонньому порядку, представник ФК “Прайм” забирає обидва примірника, і на руках в інвесторів не залишається нічого.

“Найстрашніший період – після підписання акту і до отримання прав власності. На руках немає ніяких документів, які б підтверджували, що ця квартира ваша”, – говорить Осадчий.

Велика частина інвесторів до сих пір живе без будь-яких документальних підтверджень цієї угоди, оскільки передачу прав власності на квартиру забудовник затягує на роки.

Ярослав Осадчий і ще один інвестор – Вікторія Григор’єва – спільно з іншими жителями написали колективну заяву в ФК “Прайм” і ГО “Холд груп”, вимагаючи підписати типовий договір з ЖЕКом, встановлений Кабінетом міністрів. Це не принесло результату.

Вікторія навідріз відмовлялася підписувати договір з обслуговуючою компанією і вимагала підписати акт прийому-передачі, який складений самостійно, без підписання договору з ЖЕКом.

“Я склала самостійно акт прийому-передачі, і влаштувала скандал на очах у покупців. Представники “Холд груп” злякалися шуму і зробили вигляд, що угода відбулася”, – пояснює вона.

В офісі ЖЕКу при свідках вона підписала документ, але через кілька місяців їй повідомили, що квартиру відкріпили через те, що вона не підписала документ.

“Ми ніколи нікому нічого зайвого не обіцяємо, але діємо відповідно до закону. У законі зазначено все чітко і прозоро, і якщо інвестор підписав договір і правила фонду, він з ними згоден”, – коментує ситуацію Копистира.

Будинок Ярослава був зданий в експлуатацію пізніше, але навіть після здачі в експлуатацію підписувати акт прийому-передачі Ярослава не покликали.

У первинному договорі із забудовником було зазначено, що якщо інвестор протягом двох тижнів після запрошення підписати акт прийому-передачі не з’являється в офісі забудовника, компанія має право відкріпити квартиру від інвестора.

Через деякий час Ярославу стали приходити конверти з порожніми листами від забудовника. Як виявилося пізніше, це були запрошення підписати акт прийому-передачі, які, за словами забудовника, інвестор проігнорував.

Відчувши недобре, Ярослав відправив лист компанії ФК “Прайм”, в якому вказав свою готовність підписати акт прийому-передачі, але відповіді не отримав. Через кілька тижнів Ярославу прийшла телеграма від забудовника з вимогою негайно з’явитися в офіс компанії для передачі об’єкта інвестування, але знайти офіс забудовника виявилося непросто.

За адресою, який забудовник вказав в договорі, знаходиться ТОВ “Холд груп”. В офісі йому сказали, що “ФК Прайм” знаходиться за іншою адресою, але назвати його вони не можуть. На дзвінки і листи забудовник не відповідав.

Через два тижні Ярославу прийшов лист з інформацією, що його квартиру відкріпили. Незабаром він дізнався, що його квартиру продали.

“Вони зробили вигляд, що ми ховаємося і не хочемо отримувати квартиру. 13 листопада я був у них в офісі в відділі продажів, потім 9 грудня а потім 15 грудня, але вони мене “не знайшли”. Через те, що я “переховувався”, вони звинуватили мене в порушенні договору і відкріпили квартиру”, – говорить Ярослав.

“Спочатку публікується оголошення на сайті, що ваша мережа готова до здачі. Потім дається доручення ЖЕКу обдзвонити кожного інвестора. Якщо людина за кордоном або у нього є якась поважна причина, то термін підписання переноситься. А якщо людина є в офісі, починає писати скарги і веде себе, м’яко кажучи, неадекватно, тоді настає формальна програма – буква договору. Надсилається лист-сповіщення про те, щоб людина прийшла підписати документи. Саме у цій справі ми ще й оголошення в газету давали. Є ряд газет для таких випадків” , – пояснює Копистира.

Ярослав і Вікторія досі судяться з “Гідроінж буд”. Перший суд Ярослав програв і подав на апеляцію. Кілька місяців суд переносили, а судді відмовлялися братися за цю справу.

Нещодавно Ярослав отримав повістку з Подільського районного суду, в якій було зазначено, що забудовник звинувачує Ярослава в поширенні неправдивої інформації і нанесенні шкоди діловій репутації. Сума претензій – 1,1 млн грн.

Що стосується повернення грошей за відкріплення квартири, то їх Ярославу і Вікторії повернуть не в повній сумі, бо спочатку нерухомість продавалася через договір переуступки.

Тобто інвестор купує квартиру не безпосередньо у забудовника, а у фізособи, яка вже придбала квартиру в споруджуваному будинку раніше.

Так, первинним інвестором квартири Ярослава Осадчого була якась Валентина Бурковська, яка є керівником ТОВ “Холд груп”!!!

Кінцевий покупець придбав квартиру за ціною, вказаною в момент покупки на сайті, а Бурковська заплатила на порядок нижче. Таким чином, при відкріпленні квартири забудовник повертає інвестору первинну суму, по якій продав квартиру Бурковській. Різницю в ціні забудовник залишає собі, аргументуючи це тим, що питання повної вартості інвестор повинен вирішувати з фізособою, у якої придбав цю квартиру.

За словами юриста Олексія Гончарука, підстави для втрати квартири були закладені ще в договорі про інвестування, в якому Ярослав зобов’язався підписати договір з обслуговуючою компанією.

“Кращою стратегією в даній ситуації є колективна боротьба із забудовником, так як у нього достатньо ресурсів, щоб перемогти будь-якого інвестора, який почне з ним судитися поодинці”, – відзначає Гончарук.

Головою фонду фінансування будівництва ФК “Прайм” є Копистира Арсен Михайлович – викладач кафедри міжнародної економіки Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка.

За іронією долі в університеті Копистира читає лекції про тіньові економічні процеси і корупції в економічних системах країн Європи.

Тестем Копистире доводиться Михайло Вербенський, який в 2014 році був заступником міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Восени 2015 року в ЗМІ Вербенський згадувався як начальник головного штабу МВС. Сьогодні він очолює департамент аналітичної роботи та організації управління МВС.

Зовсім недавно Петро Порошенко рекомендувала до призначення 11 нових членів ЦВК. Другий в цьому списку – той же Михайло Вербенський.

Ще один важливий факт. Одним із засновників ТОВ “Гідроінж-буд” була компанія ТОВ “Глобал проперті 24”, співзасновником якого є Олександр Сівкович. Це син Володимира Сівковича – заступника глави РНБО при Януковичі, більш відомого як фігуранта справи по розгону студентського Майдану.

Коли про це вперше дізналися ЗМІ, структуру власності забудовника оперативно змінили, і кінцевим бенефіціаром став значитися Ребров Роман Анатолійович. Ребров також є власником ТОВ “Незалежна інвестиційна група”, одним із засновників якого є все той же Олександр Сівкович.

На таблиці можна побачити, яким чином пов’язані між собою люди з фонду фінансування, компанії-забудовника і ЖЕКу.

skhemy

Очевидно, що ресурси громадянина непорівнянні з можливостями забудовника, і захистити свої інтереси інвестору в поодинці набагато складніше, ніж компанії.

Фінансова компанія, яка в цій системі є посередником між забудовником та інвестором, покликана захищати права інвестора, але в реальності все інакше. Як правило, це завжди кишенькове установа забудовника, яке дозволяють провертати подібні схеми.

Правда України

your ad here

Співмешканка голови Нацкомісії Дмитра Вовка купила будинок під Києвом за 1,5 мільйони доларів

dima-vovk

У лютому 2016 року співмешканка голови Нацкомісії регулювання енергетики та комунальних тарифів Дмитра Вовка купила будинок в селі Іванковичі під Києвом, вартість якого ріелтори оцінюють у 1,5-2 мільйони доларів.

Як зазначається, маєток раніше належав заступнику голови Верховної Ради та співзасновнику телеканалу Інтер Олександру Зінченку. Площа будинку – майже 800 кв. м., ділянка землі – півгектара.

В 2004 році офіційно Зінченко сплатив за маєток 250 тисяч доларів. Нині ріелтори оцінюють ринкову вартість подібного житла у півтора-два мільйони доларів.

Чотириповерховий маєток – сусідній з будинками екс-міністра палива й енергетики Юрія Бойко та екс-міністром екології Миколи Злочевського.

Офіційно нерухомість оформлена на Лілію Сільченко. Сільченко не має і не мала ніколи бізнесу. Її батьки теж не були підприємцями. Де працює Сільченко – невідомо.

Документарного зв’язку між Сільченко та Вовком – майже немає, однак сусіди Сільченко упізнали фотографію Вовка, а журналісти програми пізно увечері зустріли голову НКРЕКП під будинком Сільченко.

Як відомо, у березні НКРЕКП затвердила нову методику визначення оптової ринкової ціни на електроенергію. Це ціна, за якою ТЕС продають електроенергію в ринок. У ній, зокрема, враховується ціна на вугілля.

Відповідно до нової методики, вартість вугілля у виробництві вугільно-теплової генерації рахується за формулою “вартість вугілля у порту Роттердам плюс вартість його доставки в Україну”.

Через застосування нової формули теплові генерації, в тому числі генерації ДТЕК Ріната Ахметова і державне “Центренерго”, стали продавати електроенергію на 15-20% дорожче.

З урахуванням ПДВ новий тариф для них становитиме близько 130 копійок за 1кВт/год. До цього він становив 118 копійок за 1кВт/год.

За даними експертів, ціна вугілля за формулою “Роттердам +” становить 63 долара за тонну, тоді як ціна за тонну вугілля без формули становить 44,2 долара за тонну.

Саме в час прийняття формули “Роттердам + доставка” Вовк, реєструє Мерседес GL 550 2010 року випуску, який вартує до 40 тисяч доларів. Продавцем автівки стала – Лілія Сільченко.

За останні 3 роки доходи Вовка суттєво знизилися. За 2013 рік задекларував понад мільйон гривень. У 2014 році, після роботи у московському філіалі компанії Рошен – майже 640 тисяч гривень і 2 млн в російській рублях.

За рік роботи в Нацкомісії, Дмитро Вовк майже нічого не заробив. Сума сукупного доходу за 2015 – всього лише 68,997 тисяч гривень і 90 копійок.

На банківських рахунках за минулий рік трохи більше 1 млн гривень. За 2015 – задекларований Infiniti M35 2007 року випуску, а в декларації за 2013 рік вказано Mercedes-Benz ML 350 2008 року випуску.

Офіційно Вовк задекларував 2 земельні ділянки та житловий будинок на 243 кв. м., придбаний 2009 року у селі Зелений Бір. Також задекларовано третину квартири в новобудові Солом’янського району Києва, та квартиру на Печерську, придбану 2014 року.

Правда України

your ad here

Українські байдарочниці звинуватили міністерство спорту України в шантажі

olimpic-scandal

Українські байдарочниці Інна Грищун, Анастасія Тодорова і Світлана Ахадова, що зайняли в Ріо 4-е місце звинуватили міністерство спорту України в шантажі перед стартом Олімпіади.

“Найголовніше для спортмена – бракувало тренера. За це можна подякувати наших чиновників, які постаралися у нас його забрати. Наша команда розвалилася ще на початку сезону.

Багато хто з наших спортсменів, і Юрко Чебан, які знали, як пройшла наша підготовка, сказали: “Винен головний тренер і наше міністерство”. Вони нас завжди тягнули по незрозуміло яких зборах, де нас викручували і вимотували. Можна сказати, видавлювали як лимон, і зробили усі, щоб ми тут не отримали медаль”, – сказала Грищун.

Українки заявили, що у них перед стартом ігор відбірали тренера.

“У нас є команда, яка створилася три роки тому і завдяки якій у нас є результат. У результаті, коли ми все-таки узяли лізензію, міністерство і наш головний тренер Олексій Володимирович Мотов вирішили, що це усе їх заслуга. Що вони можуть вирішувати, який склад четвірки і яка команда може їхати на Олімпійські ігри.

Хотілося б нагадати, що ми провели останній збір в Португалії без тренера, самі, і не у повному складі команди. Марія Повх тренувалася з Алтуховим Пашею, а ми тренувалися утрьох окремо. У нас увесь збір пройшов на телефоні з Олексієм Івановичем Смикіним, якого не взяли.

Після бою кулаками не махають. Але, якщо проаналізувати, то ми можемо сказати, що ми зробили все, що могли. Дуже шкода, що у нас немає медалей. Нам трохи не вистачило. Ми не хочемо нікого винити, але тут ясно і очевидно, що наше міністерство і головний тренер зробили все, щоб у нас не було медалі.

Уся проблема в грошах. Зараз гроші вирішують все. Хто хороший, хто поганий. Коли головний тренер говорить, що має бути ось цей склад четвірки, який може виграти медалі. У міністерстві кажуть: “Ні”.

Нас тримали в напрузі до самого вильоту у Бразилію. Нас шантажували, говорили, якщо не підпишете контракт, по якому на три роки не маєте права нікуди від’їжджати, то нікуди не їдете. Нас давили тим, що, якщо не підпишете ці контракти, то у вас допінг”, – каже Тодорова.

“Жданов нам сказав: “Або погоджуєтеся на той склад, який ми пропонуємо, або взагалі не поїдете на Олімпійські ігри”, – додала Грищун.

“Ним було однаково, хто сидітиме в четвірці. Найголовніше, щоб там загрібала Марія Повх”, – сказала Ахадова.

Правда України

your ad here

Експерти обіцяють подорожчання майже всіх продуктів і житла, а курс долара — до 27,5 грн.

ciny-valuta

Експерти обіцяють подорожчання майже всіх продуктів і житла, а курс долара — до 27,5 грн.

З настанням осені на українців чекає зростання цін майже на все: подорожчають продукти, пальне, житло та його оренда, зате може трохи подешевшати бензин та скраплений газ.

Долар почав зростати вже з 15 серпня, хоча фінаналітики обіцяли стабільність курсу до початку вересня. У вівторок на міжбанку ВКВ продавали по 25-25,05 грн/$ (плюс 5 коп. за день), а середній курс продажу готівкового долара зріс до 25,4 грн/$ (+11 копійок) в порівнянні з понеділком. Такий курс був у травні, а найвищий у цьому році — 27,4 грн/$ — зафіксований півроку тому, 15 лютого.

Нагадаємо, історичний максимум офіційного курсу — 30,01 грн/$. В НБУ кажуть, що зростання курсу є ситуативним — на тлі загострення зовнішньополітичної ситуації. Водночас у Кабміні підрахували, що курс за підсумками 2016 р. складе 26,7—28 грн/$.

Експерти кажуть, що зростання до 27-30 грн/$ очікується протягом осені, і однією з причин називають брак готівкової валюти в банках. На думку Олександра Охріменка, Нацбанк сам дестабілізував валютний ринок, викупивши 9 серпня надлишок ВКВ: “На міжбанку курс стабілізується, а на чорному ринку зростає. В банках критично мало готівкової валюти, всього $473 млн, а треба близько $2 млрд, виходячи з обсягу валютних депозитів в $8,7 млрд. Тільки з ринку йде трохи більше доларів, відразу виникає валютний голод. Коли НБУ 9 серпня купив валюту, він порушив баланс. Звідси і подорожчання долара. Зараз НБУ повинен продати валюту, щоб закрити заявки імпортерів”.

За прогнозами Охріменка, до кінця року долар зросте до 27 грн. З ним згоден і Андрій Шевчишин: “Приплив долара на ринок почне вичерпуватися. Пропозиція падатиме як з боку експортерів, так і населення. Тому прогнозуємо 26,5—27,5 грн/$”.

За прогнозом, інфляція з вересня серйозно прискориться і складе за 3 місяці 5-7%, притому що за 7 місяців року було 4,8%. Аналітик Олександр Жолудь обіцяє зростання інфляції на 4,6% за 3 місяці.

“Подорожчає електроенергія (з 57 до 71,4 коп/кВт-год. — Авт.), м’ясо і м’ясопродукти, молоко, хліб несоціальних сортів, традиційно зросте вартість борщового набору”, — говорить Охріменко. Експерти дослідницької компанії “Інфагро” відзначають, що з жовтня зросте вартість молока, м’яса (в середньому на 30% або на 4-4,5 грн/л молока і 20-22 грн/кг м’яса) через традиційне літнє скорочення поголів’я великої рогатої худоби.

Також, за їхніми підрахунками, частка товарів повсякденного вжитку у торгмережах зараз в грошах становить 60% обороту (зростання за 2 роки в 4 рази), і ця тенденція збережеться. Тобто стане більше недорогої ковбаси, сирів і т. д., а імпортна та вітчизняна продукція вищого ґатунку подорожчає на 35-40%. Великі виробники соняшнику вже заявили про підвищення ціни на олію приблизно на 10% (до 38-40 грн/л), а гендиректор “Укрхлібпрому” Олександр Васильченко повідомив, що через дефіцит житнього борошна подорожчає хліб грубого помелу (наскільки — поки невідомо).

Не подешевшає з надходженням нового врожаю і гречка: її через посуху зібрано вдвічі менше, ніж очікували, тож до зими може бути і 55 грн/кг (зараз 48-50). Зате завдяки гарному врожаю яблук ціна на них восени може бути до 20% нижчою, ніж рік тому, або в межах 10 грн/кг.

Пальне може і впасти в ціні, вважають експерти нафторинку. “На даний момент є два несприятливі чинники, що впливають на зростання закупівельної вартості нафтопродуктів в Україні, — сказав нам директор консалтингової групи “А-95” Сергій Куюн. — Це зростання нафтових котирувань і ослаблення курсу гривні. Ці два чинники вже визначили підвищення собівартості пального на 50-60 коп./л. Безумовно, це коригує розмір можливого зниження. Проте вважаю, що є передумови для зниження цін, тому що торгова націнка в роздробі залишається вище середньої за останні роки, потенціал як мінімум 1 грн на літрі зберігається. Також чекаємо здешевлення зрідженого газу (LPG) газу для автомобілів у зв’язку з насиченням ринку після липневого дефіциту через перебої з поставками, які призвели до зростання ціни (більше ніж на 2 грн, або з 8 до 10,3—10,5 грн/л. — Авт.)”.

На думку Геннадія Рябцева, восени бензин навряд чи подешевшає, а ось ціна LPG-газу з жовтня знизиться, але не більше ніж на гривню на літрі (до 9,5 грн/л).

Покупцям і орендарям житла варто обзавестися “квадратними метрами” зараз, бо ціни на них вже поступово зростають у більшості регіонів, кажуть ріелтори.

“Собівартість будівництва зростає, рентабельність знижується, а при підвищенні цін забудовники втрачають покупців. Сезонне підвищення відбудеться, але не більше ніж на 10% (на 800-1200 грн/кв. м)”, — сказав аналітик Сергій Костецький.

А за словами ріелтора Олексія Холмецького, до вересня на ринку оренди залишиться або дороге, або не зовсім якісне (без ремонту і зі старими меблями) житло.

Фахівці з підбору кадрів обіцяють з осені не тільки традиційне пожвавлення “бізнес-сезону”, а навіть збільшення зарплат, але вибірково. За словами HR-експерта Тетяни Пашкіної, помітна зміна на ринку праці почнеться з середини вересня.

“Перш за все вона торкнеться некваліфікованої праці: не буде роботи для збирачів овочів-фруктів та аніматорів на пляжах, зате зросте кількість пропозицій для продавців, різноробочих, нижчого адмінперсоналу, — каже Пашкіна. — Серйозний дефіцит різноробочих на будівництві призвів до того, що їхні зарплати зросли за рік на 42%, або до 4949 грн. У колл-центрах нині платять на 29% більше або 5253 грн. Торговий представник може заробити (оклад плюс бонуси) на 25% більше, або до 7000 грн. І восени зарплати ще будуть рости”.

А ось юристам, як і раніше, найтяжче: зростання вакансій не передбачається, а зарплати коливаються від 2500 грн (Луцьк) до 8000 грн (Київ).

Правда України

your ad here

Тіла вбитих кадрових російських окупантів приховано вивозять до Ростова-на-Дону, а найманців спалюють

krematoriy-ru

З початку серпня тіла кадрових російських військовослужбовців, які загинули на окупованих територіях Донбасу, більше не звозять до моргу, а приховано вивозять до Ростова-на-Дону (РФ).

Про це йдеться у повідомленні Головного управління розвідки Міноборони України.

За даними розвідки, у частинах і з’єднаннях російських окупаційних військ продовжується практика приховування дійсних причин загибелі та санітарних втрат серед особового складу.

“Тіла кадрових російських військовослужбовців, які загинули на окупованих територіях сходу України, перестали звозити до моргу Донецької обласної клінічної лікарні ім.Калініна для проведення попередніх патологоанатомічних експертиз та тимчасового зберігання, а завантажують у спеціально обладнані рефрижератори (до 20 тіл загиблих), які приховано вивозять до м.Ростова-на-Дону”, – йдеться у повідомленні.

При цьому, за даними ГУР, російські військовослужбовці, які були призвані з числа добровольців для участі у бойових діях на Донбасі за спеціальними контрактами і загинули, підлягають прихованій кремації у мобільних крематоріях, обладнаних поблизу м.Донецьк та Луганськ без патологоанатомічної експертизи та оформлення свідоцтв про смерть.

“Командирам це дозволяє виключати їх зі списків військових частин, як зниклих безвісти, або подавати як таких, що знаходяться у розшуку як дезертири. Легкі поранення та поранення середньої важкості, оформляються у лікувальних закладах, як побутові”, – зазначають у розвідці.

Правда України

your ad here

Суддя Київського апеляційного адміністративного суду Ярослав Мамчур рятує свої статки

suddia-mamchur

Сім’я судді Київського апеляційного адміністративного суду Ярослава Мамчура володіє елітними будинком та квартирою у Києві вартістю майже 35 мільйонів гривень.

Щоб уникнути пояснень про таку нерухомість під час кваліфікаційного оцінювання суддів апеляційних судів, Мамчур написав заяву про звільнення.

З такої ж причини зупинено оцінювання ще 37 суддів.

Дану заяву суддя може у будь-який момент відкликати, тому є ймовірність того, що судді можуть використовувати відставку як “лазівку”, щоб уникнути кваліфікаційного оцінювання.

Декларації про доходи судді Мамчура за 2014 та 2015 роки у вільному доступі відсутні, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Київський апеляційний адмінсуд проігнорували журналістський запит їх надати.

Однак з 2013 року дружина та дочка судді володіють земельною ділянкою площею 0,09 га та будинком у 555 кв м у Голосіївському районі Києва.

На сьогоднішній день ціна подібної нерухомості складає близько 1 мільйона доларів, або 25 мільйонів гривень.

Однак, приватний будинок в Києві не єдине майно, котрим володіє сім’я судді.

Дружина Мамчура, Лідія Зіновіївна, має у власності з 2012 року також квартиру площею 150м² в елітному ЖК “Дипломат Холл” та два машиномісця у підземному паркінгу на вулиці Жилянська, 59 у Києві.

Відзначається, що вартість подібної квартири в даному житловому комплексі складає близько 350 тисяч доларів, або 8,75 мільйона гривень. Ціна ж одного машиномісця в підземному паркінгу тут коштує близько 20 тисяч доларів.

Як на елітну нерухомість судді Мамчура та його родини відреагували б члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час кваліфікаційного оцінювання, невідомо, адже Мамчур уникнув оцінювання завдяки заяві про відставку.

Правда України

your ad here

У кривавого путіна немає грошей на утримання захоплених територій

putin-bruhlo

Путін не піде вглиб української території. Це було очевидно влітку 2014 го. І вже тим більше – влітку 2016- го.

Причина дуже проста, банальна, але при цьому непереборна – у Путіна немає грошей на утримання захоплених територій.

Тим більше, після неминучих великих втрат в процесі окупації.

Експерти і політики, які розглядають сценарії можливого військового вторгнення Путіна в Україну, в більшості випадків допускають дві фундаментальні помилки.

1. Помилкова оцінка мотивації дій Путіна. Вона заснована на який утратив підстави, але по -колишньому домінуючому переконанні, що Путіним рухають імперські амбіції.

Людина, дійсно одержимий імперської манією, ні за що не віддасть на 50 років Китаю частину території своєї країни. Нехай краще вона заростає тайгою або бур’янами.

А Путін віддав …

З цієї ж серії – гуляє по інтернету відео з російського міста Благовєщенська.

Оператор довго йде по місту і знімає натовпу людей. Серед яких дуже складно знайти некитайські особа.

І як реагує на таку ситуацію Путін? У 20 (!) разів скорочує витрати на розвиток забайкальського регіону.

Володимир Володимирович бореться не за велику імперію з великим майбутнім. Путін бореться за збереження власної влади. Заради якої він готовий пожертвувати і імперією.

Збереження своєї влади – ось домінуючий і всепоглинаючий мотив дій Путіна.

2. Обговорюючи і припускаючи, на що Путін погодиться, а на що – ні, експерти і політики дуже часто забувають попередньо проаналізувати, на що Путін може дозволити собі не погодитися, а на що – ні.

Здебільшого припущення про можливу військову інтервенцію Росії вглиб Украіни будуються на підставі військового і політичного факторів. Обговорюються політичні та геостратегічні розклади, мрії Путіна, передислокація військових частин і їх бойові можливості.

Але до уваги не береться ключовий фактор – економічний.

І це при тому, що всі фахівці знають, що Японія програла війну не в серпні 1945 року, а в грудні 1941-го.

Дійсно, з військової точки зору Путіна цілком під силу досить швидко дійти до Києва.

Особливо якщо врахувати, що українську армію очолюють все ті ж “герої” сектора Іловайська та Дебальцеве.

Але там, де експерти і політики часто ставлять крапку, для Путіна головне питання тільки починається – а що далі?

А далі ребром встає питання: де взяти величезні гроші на утримання і утримання захоплених територій?

І це без урахування можливого посилення санкцій аж до нафтового ембарго.

Навіть потенційно прийшовши до влади саркозі можуть по-іншому поглянути на проблему, коли велика війна пожене великі потоки українських біженців в Європу.

Вже зараз російська економіка не в змозі більш-менш повноцінно утримувати навіть “сакральний” Крим. І це при тому, що українська влада щосили намагалася допомогти Путіну утримувати окуповані території.

Якщо об’єднати в єдину систему обидві складові – збереження влади як визначальний мотив дій Путіна і непідвладний бажанням ВВП економічний фактор – отримаємо інструмент, який швидко розвіє міф про непередбачуваність господаря Кремля.

Путін не піде на кроки, які очевидно і кардинально прискорять крах російської економіки і відповідно крах влади нинішнього господаря Кремля.

Повномасштабна інтервенція вглиб террітроріі України – саме такий крок.

Угробити в результаті економіку Росії, але при цьому мати великий шанс ще років 10-15 протриматися при владі – одна справа. А потім, як відомо – хоч потоп.

І зовсім інша справа – йти на крок, який “покладе” російську економіку, а значить і владу Путіна, максимум за рік-півтора. А за певних обставин – і того раніше.

Не слід забувати, що Путіну в разі Гааги бігти особливо буде нікуди – другої Росії в світі немає.

Тому, якщо економічні тенденції не зміняться, уже в найближчі роки Путін поверне Крим, причому на умовах України. Якщо, звичайно, український президент не переторгує інтереси України на особисті.

А пропагандистська машина Кремля придумає для цього “сакральні” виправдання.

Кримом Путін зможе пожертвувати. Владою – ні. Тому російська армія не піде вглиб України. Хоча буде всіма силами зображати намір це зробити. Як влітку 2014-го.

Міф про “неосудність” дуже на руку Путіну – він дозволяє навіть невелику провокацію перетворити на великий страх перед великою війною.

Тому і “Новоросія” Путіну була абсолютно не потрібна як мінімум з літа 2014 року. Йому абсолютно не потрібні нові території, які повиснуть на шиї російської економіки вантажем, несумісним з Абхазією і Придністров’ям.

Путіну спочатку потрібна була не Новоросія, а федералізація України. Нехай навіть прикрита фіговим листом “особливостей місцевого самоврядування”.

Загроза військового вторгнення в 2014-му і блеф “Новоросії” своє завдання виконали – Порошенко міцно став на шлях “особливого статусу”.

Але економіка знову підтискає Путіна – фінансові резерви Росії закінчуються.

І закрити питання Путін поки не може – в остаточний “портрет особливого статусу” йому дуже потрібно внести кілька принципово важливих штрихів.

Серед них один з найбільш ключових – загальна амністія бойовиків. За винятком найбільш одіозних, яких без проблем приберуть зі сцени, – наприклад, моторолу і гіві.

Загальна амністія вкрай потрібна Путіну, оскільки вона стане найпотужнішим індикатором реального стану справ.

Якщо жителі ОРДЛО і сусідніх територій будуть бачити, що ті, хто вбивав українців, не тільки не понесли за це ніякого покарання, а й у багатьох випадках стали представниками місцевої влади з величезними повноваженнями – значить, цими районами реально управляє Москва, а не Київ. Навіть якщо над ними майорять українські прапори.

Значить, українців і далі можна ігнорувати і вбивати – Кремль сильніше, він завжди прикриє.

Значить, і далі потрібно слухати і робити те, що говорить Москва, а не Київ.

Часу у Путіна дуже мало, а питання дуже важливі.

Тому на їх рішення кинуті всі сили.

На зовнішньому фронті – посилення інтенсивності обстрілу українських позицій, провокації в стилі останньої кримської, демонстративний рух колон військової техніки і боєприпасів в українському напрямку.

Цілком можливо різке збільшення російського військового контингенту на українських кордонах з інтенсивними “навчаннями” і “заблукалими” десантниками, літаками і гелікоптерами.

На внутрішньому – активізація Савченко. Використовуючи дуже хворобливу тему військовополонених, Кремль намагається вирішити як мінімум завдання загальної амністії. А заодно повернути на політичну авансцену Медведчука.

Якого, не виключено, готують на роль “компромісної” фігури керівника “особливих” районів.

А приводом може послужити лавровий вінок людини, яка спільно з Порошенком і Савченко звільнила українських військовополонених і заручників.

Вже прозвучала “випадкова” пропозиція вивести дружину Медведчука на рівень, який дорівнює рівню першої леді України.

Путіну не потрібна повномасштабна війна. Але Путіну дуже потрібен панічний страх перед такою війною. Йому потрібно, щоб якомога більша кількість українців в душі погодилися з необхідністю піти на поступки, аби уникнути великої війни.

Страх перед такою війною дуже потрібен і Порошенку.

Для перемикання фокусу уваги з внутрішніх проблем на зовнішні.

Для виправдання поступок Заходу і Росії. Мовляв, так, ми поступилися, але зате врятували країну від військової інтервенції.

Цей інструмент вже був випробуваний в справі.

Напередодні першого конституційного голосування “особливостей місцевого самоврядування” влітку минулого року Турчинов розвинув в інформаційному просторі неймовірну активність.

Росіяни наводять переправи! Два російських корпуси в Донбасі! Велика війна на порозі!

Після “потрібного” результату голосування Турчинов моментально заспокоївся. Хоча російські корпуси, як відомо, нікуди з Донбасу не поділися.

В останні тижні Турчинов знову активізувався …

Чи не на всіх інформаційних майданчиках обговорюють тему ймовірного повномасштабного російського вторгнення.

Порошенко запустив в свідомість українців думки про необхідність підготовки партизанських загонів …

А російська армія і спецслужби з наростаючою активністю забезпечують все це вражаючим фоновим відеорядом.

Кожен день – сюжети про обстріл, провокації і військові колони біля українських кордонів.

Дуже схоже, що Путін і Порошенко готують українців до вирішальних голосувань у Верховній Раді за ключові “мінські” законопроекти.

Правда України

your ad here

Що треба знати, аби успішно користуватися своїм правом на участь у мирних зібраннях

myrni-mityngy

Нещодавній ажіотаж навколо ЛГБТ-прайдів в Україні вкотре порушив значно ширшу тему – питання свободи мирних зібрань, тобто будь-яких публічних масових заходів, що мають мирний характер.

Попит на участь у таких акціях послідовно засвідчують самі ж українці, починаючи з Революції на граніті 1990 року й до сьогодні. При цьому будь-які спроби глобально обмежити право людей на мирні маніфестації в Україні поки що ні до чого не призвели: згадаймо хоча б “диктаторські закони 16 січня”, які ВР під тиском суспільства була змушена скасувати.

У звичці виходити зі своїми меседжами на вулиці українці радше тяжіють до європейців, аніж до більшості країн пострадянського простору, де ситуація з правами людини викликає багато запитань. Водночас, як зазначають експерти, українцям усе ще бракує компетентного розуміння своїх прав, а також прав і обов’язків держави та правоохоронних органів, коли йдеться про участь у мирних заходах.

На конференції в Празі представники групи громадського спостереження і Центру Громадянських Свобод обговорювали, що саме треба знати громадянину, аби успішно користуватися своїм правом на участь у мирних зібраннях.

До вашої уваги – корисний і зручний гід.

І. “Я попросив дозволу на проведення акції…” – “Сідай, двійка!”

Найтиповіша помилка початківців.

Дозволу на проведення мирного зібрання не можна ні дати, ні взяти – адже він для цього не потрібний.

В Україні, як і в інших демократичних державах, діє система сповіщень. Тобто організатори акції мають лише повідомити органам місцевої влади назву заходу, його тематику, очікувану кількість учасників, дату, час і місце проведення – і робиться це, передусім, із міркувань безпеки.

Тож, якщо ви плануєте відносно масштабний захід, варто завчасно сповістити про це відповідні установи, аби та ж, приміром, патрульна поліція мала достатньо часу, щоб скоординувати свої дії.

Голова групи експертів ОБСЄ зі свободи мирних зібрань Ніл Джарман стверджує, що навіть якщо організатори заходу не надали жодних сповіщень – це не є підставою для силового розгону зібрання. Натомість поліція мусить прибути на місце акції та гарантувати її безпечне проведення.

Пам’ятаєте нашуміле відео про зрив зустрічі виборців із депутатом в Алушті? Правоохоронні органи в цій ситуації не мали ані припиняти мирне зібрання, ані застосовувати силу.

Також варто пам’ятати про презумпцію на користь проведення мирних зібрань, із якої витікає два основних обов’язки держави по відношенню до учасників акцій: сприяти та водночас максимально не втручатися.

Будь-які обмеження щодо проведення мирних зібрань мають ґрунтуватися виключно на положеннях закону та відповідати Європейській конвенції з захисту прав та основоположних свобод, а також іншим міжнародним документам.

Щоправда, фахівці визнають: будь-яка законодавча база є недосконалою та має частини, що можуть трактуватися дуже по-різному.

Наприклад, відповідно до згаданої вище Європейської конвенції, яка набула чинності аж 63 року тому) право проводити мирне зібрання може бути обмежене, якщо існує небезпека для суспільної моралі. Однак суспільна мораль, особливо в сучасних демократичних спільнотах, – поняття доволі суб’єктивне, тому суди часто звертаються до попередніх аналогічних прецедентів, аби прийняти правильне рішення.

ІІ. Будьте кмітливими і не дозволяйте себе обдурити

Доволі часто, коли місцева влада через певні причини не бажає проведення конкретного заходу, блокувати його через суд не обов’язково. Замість цього можна вдатися до певних хитрощів, аби знівелювати ефект, заради якого збиралися маніфестанти, відтермінувати проведення мирного зібрання або здійснити тиск на певних його учасників після акції.

Розглянемо декілька поширених ситуацій.

1. Після сповіщення місцевих органів влади щодо планів провести мирне зібрання до організаторів звернулися з проханням перенести захід в інше місце.

Абсолютно типова ситуація для держави з ознаками авторитаризму.

Ніл Джарман розповідає, як бачив у Білорусі “спеціально відведений пустир для проведення всіх масових заходів за десятки кілометрів від Мінська”. А всі, хто цікавився подіями революції в Туреччині, мабуть, пам’ятають, як за ініціативи тоді ще прем’єр-міністра Таїпа Ердогана були заборонені будь-які масові заходи на території площі Таксім, яка стала для мітингувальників символом їхнього опору.

У цих та багатьох інших випадках громадяни, відповідно до Європейської конвенції, можуть збиратися у тих місцях, де вони матимуть змогу донести свою точку зору до цільової аудиторії.

По-перше, це має бути публічне місце, адже масовий захід, проведений у полі, втрачає свій сенс, якщо його мета не є, приміром, розформувати колгосп.

По-друге, організаторам акцій радять керуватися принципами видимості та чутності. Якщо маніфестанти планують закликати прем’єр-міністра піти у відставку, варто подбати про те, аби урядовець міг почути та побачити мітинг.

Третя порада має радше рекомендаційний характер, проте є не менш вагомою. Почасти учасникам мирного зібрання слід поборотися за конкретне місце проведення заходу вже тільки тому, що тоді телеканали зможуть відзняти їх, наприклад, на тлі будівлі Верховної Ради. Таким чином, у глядача виникне конкретна асоціація: українці не вдоволені роботою парламентарів, а це саме той ефект, якого домагаються протестуючі.

2. Під час проведення мирного зібрання сталася сутичка між його учасниками. Органи місцевої влади здійснюють тиск на організаторів акції та звинувачують їх у наданні неправдивої інформації – мовляв, зібрання було задеклароване як мирне.

Висновки європейських моніторингових груп стосовно схожих ситуацій виглядають приблизно так: “Під час проведення мирного зібрання дії частини учасників заходу втратили мирний характер”.

Іншими словами, кожна людина під час участі в масовому заході несе особисту відповідальність за власні дії, і її поведінка в жодному разі не може слугувати причиною для загальних оцінок акції та висування претензій її організаторам.

Правоохоронні органи мусять зробити все необхідне, аби ізолювати цю людину/людей від решти. У разі ж неможливості забезпечити безпеку мирним демонстрантам, зібрання може бути призупинене або завершене. Порушники мають бути притягнутими до правової відповідальності.

Однак учасникам і організаторам мирних акцій варто пам’ятати, що незважаючи на юридичну захищеність, засоби масових інформацій мають усі підстави назвати такий захід немирним, тому що де-факто він становив загрозу для громадського порядку.

А тому остерігайтеся провокаторів і координуйте свої дії з поліцією.

ІІІ. Контр-зібрання є не добрими і не поганими – вони просто є.

У багатьох країнах люди, обурені конкретною акцією, замість того, щоб жбурляти в демонстрантів каміння, виходять на так звані контр-зібрання, аби показати, що частина суспільства не поділяє певних поглядів і переконань.

Мирне контр-зібрання – абсолютно нормальне і навіть корисне явище, адже забезпечує в соціумі плюралізм думок.

Ніл Джарман розповідає, що колись спостерігав за контр-зібранням, яке виступало проти іншого контр-зібрання, яке, у свою чергу, не погоджувалося з позицією учасників початкової акції. “Це були три окремі великі групи людей, відділенні одна від одної кордонами з поліцейських, проте вони могли бачити і чути позиції одна одної”, – розповідає експерт.

Мирне зібрання інших людей може не подобатися, дратувати і навіть створювати незручності – приміром, обмежувати проїзд транспорту через перекриття доріг. Проте все це, а також тематика зібрання, якщо інше не передбачено законодавством – як є, наприклад, із використанням нацистської символіки у ФРН, – не може слугувати причиною для засудження учасників акції.

Жодне з паралельних зібрань не може бути заборонене, адже це буде трактуватися як пряма дискримінація.

Непряма ж дискримінація – це коли для проведення одного або декількох заходів не створюють належних умов, що також є різновидом неправомірного утиску.

Правоохоронні органи також зобов’язані гарантувати безпеку учасникам усіх мирних зібрань, незалежно від їхньої кількості.

ІV. Що ще треба пам’ятати перед тим, як виходити на мирне зібрання?

Прийдіть вчасно. А краще завчасно. На масштабних акціях часто використовують “коридори” із металевих решіток, аби, перевіривши учасників, пропустити їх на територію заходу. Після певного моменту пропуск можуть припинити, адже правоохоронні органи будуть зайняті спостереженням за проведенням заходу.

Не давайте ритися у своїй сумці. Відповідно до законодавства, поліцейські мають право попросити учасника акції відкрити сумку та показати її вміст, однак ритися в ній самостійно вони права не мають. У США на багатьох масових заходах, як-от День незалежності, взагалі заборонено приносити сумки або рюкзаки, які є непрозорими.

Подбайте про свій зовнішній вигляд. Ідеться не про краватку чи підбори – одяг, навпаки, має бути максимально зручним і практичним. Ця порада стосується елементів одягу чи аксесуарів, зачісок і татуювань, які можуть викликати в правоохоронних органів певні підозри щодо мирності ваших намірів.

Це називається профайлінг – специфічна навичка, якої вчать представників правоохоронних органів, аби вони могли передбачити небезпечні ситуації та запобігти їм. Тому краще не провокуйте поліцейських – їм і так важко.

Фотоапарат і відеокамера вам у поміч. Адже масовий захід – це публічна подія, де люди своєю присутністю вже засвідчили згоду на знімання. Також це стосується поліцейських, які, згідно з 9-ю статтею закону “Про національну поліцію” здійснюють свою діяльність на засадах відкритості та прозорості.

Правда України

your ad here

Мутний, мутний приватбанк і його власники із дуже сумнівною репутацією

privatbank-kolomoiskyi

З початку фінансової кризи, що триває вже майже два з половиною роки, Україна втратила практично третину банківської системи.

НБУ вирішив покінчити з “олігархічним банкінгом” і один за іншим учасники списку Forbes стали розлучатися зі своїми фінансовими установами.

Серед них Дмитро Фірташ, Вадим Новінський, Конастантін Жеваго, Олег Бахматюк, Леонід Клімов, Микола Лагун.

Петро Порошенко, Віктор Пінчук, Сергій Тігіпко, Ринат Ахметов, Геннадій Боголюбов та Ігор Коломойський – цей список видатних олігархів свої банки зберіг.

Порошенко, Пінчук і Тігіпко володіють невеликими кептивними фінустановами. Рінат Ахметов володіє досить великим, але “ринковим” за твердженням НБУ банком.

Ну і звичайно ж вистояв кризу найбільший в країні “Приватбанк”. Уже два роки він в центрі уваги, оповитий різними чутками. Які чутки дійсно мають місце, і що чекає фінустанову.

Нинішня гордість НБУ – очищення банківської системи – протікає в Україні своєрідно.

Так, багато олігархів розлучилися зі своїми банками, але в більшій мірі вони розлучилися з зобов’язаннями, які були на цих банках. А ось активи часто банкіри “несли” з собою різними способами.

За два роки банківський ринок змінився так, що серед тих банків, які раніше вважалися найбільшими, тепер немає банків з українським капіталом. Якщо не брати до уваги два державні банки, а також ПУМБ і “Приватбанк”.

Останній – один з трьох системно-важливих банків України. Крім нього, такий же ярлик “системно-важливого” носять тільки державні Ощадбанк і Укрексімбанк.

“Що буде з Приватбанком?” – Приблизно на таке питання протягом останніх років доводиться відповідати різним високопоставленим чиновникам.

Навіть президент країни Петро Порошенко, який формально не повинен займатися обговоренням бізнесу приватних фінустанов, висловився з приводу бізнесу дніпровських олігархів, з якими у нього ще не так давно був конфлікт.

“Ніяких загроз існуванню “Приватбанку” немає, ліквідність достатня і мова (на зустріч із співвласником банку Ігорем Коломойським, – ред.) йшла про те, щоб виконувати нормативи НБУ”, – сказав Порошенко.

У класичному розумінні банк – це фінансова установа, яка повинна розподіляти кошти в економіці. Збирати депозити у населення і суб’єктів господарювання та видавати ці кошти у вигляді кредитів.

При цьому у банку повинен бути регулятивний капітал, який не дозволяє банку перетворюватися в фінансову піраміду, норматив НБУ – Н2.

Іншими словами, регулятивний капітал – це сукупність власних коштів банку, рівень яких не повинен бути нижче 10% від усіх активних операцій фінустанови. Ну і відповідно за всім цим доглядає регулятор – НБУ.

Також банк повинен формувати резерви, які покривають кредитні ризики. У НБУ існує своя система, по якій банки повинні оцінювати якість кредитів.

Наприклад, якщо існує ризик, що кредит на 1 млн грн банк повернути не зможе з ймовірністю 10%, він повинен сформувати резерви в 100 тис грн, які вичитуються з його власних коштів. Таким чином банк повинен забезпечити докапіталізацію на ті самі 100 тисяч грн.

З регулятивним капіталом Н2 пов’язані і інші нормативи, наприклад норматив Н7, який говорить про те, що банк не повинен видавати одному позичальнику більше 25% від власного капіталу. Або ж норматив Н9, який говорить про те, що банк не може видавати інсайдерам понад 5% власних коштів.

В ідеалі, якщо ці показники порушуються, то банк повинен збільшувати власні кошти на балансі, або позбавлятися від активів, які не дозволяють вписуватися в ці нормативи.

Коли банк дотримується всіх цих нормативів, його діяльність не повинна викликати питань у НБУ. Навіть якщо такий банк вважається “олігархічним”, він навряд чи потрапить в немилість до регулятора.

Формально “Приват” нормативи практично не порушує, але чомусь його завжди оточують різні недобрі чутки.

“Приватбанк – дуже креативний банк. Він використовують всі можливі способи, для того щоб обійти регулювання. А як ви знаєте, Національний банк ставить їх в дуже жорсткі рамки, для того щоб вони вирішили ті системні проблеми, які знаходяться в банку. Я не хочу їх називати, їх досить багато”, – так досить обтічно недавно висловився міністр фінансів Олександр Данилюк.

Як вже було сказано вище, формально в більшість нормативів “Приват” вписується. Регулятивний капітал банку ще на початку року перевищував нормативні 10%. Інше питання – наскільки вся бухгалтерія банку відповідає дійсності.

Перше, що турбує багатьох банкірів, наскільки справедливо банк оцінює свої кредитні ризики. Протягом минулих років, коли якість активів в банківській системі сильно погіршувалась, найбільші банки, за винятком “Привату”, показували мільярдні збитки, які вони формували за рахунок резервування під кредитні ризики.

Після таких збитків банки змушені були докапіталізіроватся на такі ж мільярдні суми. Масштаби резервування “Привату” в той же час були набагато менше, ніж у інших банків, якщо порівнювати співвідношення кредитного портфеля і сформованих резервів.

У чому “секрет” якості кредитного портфеля Приватбанку? За даними НБУ, станом на 1 квітня, при кредитному портфелі в 186 млрд грн, у банку було в резервах 20 млрд грн.

Для порівняння, два інших системно-важливих банку, “Укрексім” і “Ощадбанк”, при кредитних портфелях в 56 млрд грн і 69 млрд грн мають 44 млрд грн і 43 млрд грн відповідно. Правда, серед банкірів існує думка, що “госи” собі намалювали рівень проблем спеціально для докапіталізації, щоб отримати підтримку від держави на “розпил” нових кредитів.

Але навіть, якщо не брати системно важливі банки, то в іншому найбільшому банку ПУМБ при 26 млрд кредитів – 6 млрд резерви, у “Райфайзена” при 24 млрд кредитів 13 млрд резервів, у “Промінвеста” при 32 млрд 21 млрд резервів.

Як це пояснити? “З Приватом ніхто не грає”, – так висловлюється один з банкірів.

Справа в тому, що банк славиться добре поставленою претензійною роботою з боржниками. Мало кому під силу змагатися з юристами банку в судах. Багато також кажуть, що у банку “теплі відносини” з виконавчою службою. Якщо “вибивання” боргів стосується фізосіб, то способи банку далеко не самі гуманні.

На наші запитання про недостатність резервування Приватбанк відповів наступним чином:

“З 01.12.2015 банки формують резерв в балансі банку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності. Рівень сформованих резервів повністю покриває кредитні ризики, що підтверджено аудитом зовнішньої незалежної аудиторської компанії PriceWaterhouseCoopers”.

Але викликає питання не тільки якість портфеля, а й рівень інсайдерських кредитів. Неофіційно наші співрозмовники з інших банків України вказують на те, що сума інсайдерського кредитування досягає в банку 80%.

Тобто, більшість залучених коштів банку, які він залучає в основному у фізосіб у вигляді депозитів, вкладено в бізнес самої ФПГ “Приват” і роздані численними бізнес-партнерам дніпропетровських олігархів.

Побічно про це також говорить інформація з фінансової аудованої звітності банку, де наведено кредитний портфель банку в розрізі галузей економіки та комерційної діяльності. Основним напрямком кредитування в банку є торгівля нафтопродуктами – близько 40 млрд грн, виробництво і торгівля феросплавів – 35 млрд грн.

Як відомо, практично в усіх цих сферах у групи “Приват” є активи.

У банку з такими тезами категорично не згодні і заявляють, що наші співрозмовники плутають частку інсайдерських кредитів в кредитному портфелі з показником Н9 (максимальний розмір кредитного ризику за операціями з пов’язаними з банком особами від регулятивного капіталу).

“За даними фінансової звітності Приватбанку за 1 квартал 2016 року, складеної відповідно до вимог МСФЗ, частка кредитів пов’язаним особам в кредитному портфелі (до зняття резервів) становить 6,1%”, – йдеться у відповіді банку.

При цьому, порушення нормативу Н9, який за запевненням прес-служби “Привату” становить 38,5%, обумовлено методологічними змінами в постанові НБУ. “Банк проводить роботу щодо приведення даного показника до нормативу”, – стверджують в “Приваті”.

Але тут також варто відзначити, що ці показники також як і якість портфеля легко спотворити, видавши кредити пов’язаним компаніям не безпосередньо, а через ряд посередників.

Адже можна помилково уявити, що банк кредитує своїх конкурентів в галузях, також як і складно уявити те, що конкуренти “Привату” йдуть кредитуватися до Коломойського і Боголюбова, віддаючи в застави банку свої активи і надаючи банку інформацію про своє фінансове становище.

У зв’язку з вищевикладеним, як в експертних колах так і в ЗМІ, періодично обговорюються суми докапіталізації “Приватбанку”.

Докапіталізація – одна з головних вимог НБУ до банків протягом останніх років. І один із способів вирішити проблеми банку, якщо вони дійсно мають місце бути.

Опитані нами учасники ринку в середньому називали суму в 30-40 млрд грн, яку потрібно внести в капітал акціонерам в найближчому майбутньому. Деякі навіть назвали цифру в 70-80 млрд, посилаючись на велику кількість інсайдерських кредитів банку. Однак ці цифри в банку також категорично заперечують.

“Міфічна сума докапіталізації у розмірі 30-40 млрд грн для “Приватбанку”, про яку говорять деякі “експерти”, є дуже завищеною і не відповідає реальній ситуації. Сума докапіталізації за рахунок додаткових внесків акціонерів становить 10 млрд грн. При цьому вже в 2016 році акціонерами в статутний капітал внесена сума в розмірі 3,5 млрд грн, з них 1,5 млрд грн в процесі реєстрації. у 2014 році статутний капітал збільшено на 2,4 млрд, а в 2015 годусумма докапіталізації склала 4,8 млрд грн” , – відповіли на наші запитання в банку.

Банк також постійно оточують різні чутки, пов’язані з різними сумнівними операціями. З останніх – закриття італійської дочки латвійського підрозділу Privatbank.

Але ще більш гучною справою є виведення 19 млрд грн за допомогою підконтрольних банку компаній. ЗМІ вже раніше писали про ці операції, але тільки тепер стало відомо, що цим епізодом зацікавилися правоохоронні органи.

Як відомо з Єдиного реєстру судових рішень, посадові особи “Приватбанку” видали 42 підконтрольним підприємствам кредити під заставу майнових прав на товар, після чого ті уклали сумнівні угоди з 100% передоплатою з нерезидентами, в результаті яких в банку не виявилося 19 млрд грн, а в компаній тих самих нібито товарів, за які вони платили гроші.

Ще до того, як ця справа засвітилася в реєстрі, ми запитали представників “Приватбанку”: чи не вважають вони подібні операції виведенням коштів з балансу банку.

Прес-служба дала відписку, що ресурси у вигляді рефінансування були використані тільки для покриття відтоків коштів фізичних осіб. Втім, тут навряд чи є різниця, в тому чи були це гроші вкладників, компаній, або рефінансування НБУ. Операції проводилися якраз в період глибокої девальвації і чинили сильний тиск на валютний ринок, вимиваючи валюту з країни.

При цьому до девальвації банк підписав з НБУ додаткову угоду, яка дозволяла йому не виконувати норматив за кількістю відкритих валютних позицій. Після настання девальвації банк, імовірно, почав рятувати свій капітал, виводячи його на підконтрольні компанії. Але далеко не всі банки могли дозволити собі подібні операції, і змушені були зазнати збитків через девальвацію.

Через такі випадки “Приват” якраз недолюблюють інші банкіри, звинувачуючи його в нечесній грі.

У той час, як держава декларує намір про те, що потрібно позбавлятися від державних банків, навколо “Привату” регулярно ходять чутки про націоналізацію.

Банк прокоментував чутки про свою націоналізації досить сухо.

“Так, дійсно, депутат який перебуває зараз в міжнародному розшуку у кримінальній провадженні Онищенко А.Р. зареєстрував Проект ”Закону про заходи, спрямовані на націоналізацію публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” № 2365 від 12.03.2015г., який не розглядався парламентом”, – відповіли в прес-службі.

У Онищенко давній конфлікт з Коломойським, що пояснює появу подібного законопроекту.

“Я просто знаю, як Коломойський тримає всіх на фінансовій залежності. Держава не може нічого зробити. Він винен 5 млрд грн ренти, не платить до бюджету податки, а винен близько 1-3 млрд грн податкових платежів, і розуміє, що у нього – повна вседозволеність. І Приватбанк – одне із знарядь, яким він шантажує”, – раніше говорив Онищенко в інтерв’ю.

Після приходу нової влади був один випадок, коли НБУ “поклав” банк з політичних причин. Так сталося з “Форумом” Вадима Новинського, у якого був конфлікт з президентом.

Але “Приват” – не той випадок з кількох причин. У держави немає фінансових ресурсів, а сума яка знадобиться в разі введення туди ТА буде точно не менше 100 млрд грн, що для українського бюджету гроші абсолютно непідйомні.

Більш того, держава не може ввести туди ТА технічно. “Регулятор вже кілька разів під тим або іншим приводом відправляв туди спеців подивитися всі зсередини в разі введення ВА, але вони з ним явно не впораються. Весь софт, в тому числі і операційний день – самописний, близько 2 тисяч айтішників. Це вам не “Скрудж” або “Б2”, де можна взяти спеців з іншого банку і вони розберуться. Тут посадив в літак сотню ключових спеців і ніхто решт не збере”, – говорить наш співрозмовник в НБУ.

Останнім часом також піднімається тема, що того вимагає МВФ, однак це скоріше шантаж Коломойського і Боголюбова з боку влади, оскільки всі розуміють неможливість подібного сценарію.

Виходячи з цього, розставання дніпровських олігархів зі своєю фінансовою установою може бути тільки добровільним.

У той же час, з огляду на те, що ще з часів минулої кризи 2008 року, в світі йдуть процеси, які припиняють подальше розростання найбільших фінансових установ, експерти не виключають, що Приват в майбутньому може бути розділений на декілька менш масштабних фінустанов: IT, транзакційний банк з роздрібним портфелем і корпоративний. Але що навряд чи буде питанням найближчого майбутнього.

“Банк не розглядає такий сценарій, але можливо при зміні інвестклімату в Україні виникне інтерес у інвесторів особливо з роздрібної частини бізнесу”, – так коментують це питання в самому банку.

Правда України

your ad here

Службові особи “Приватбанку” заволоділи коштами НБУ в сумі понад 19 млрд грн

benia-zlodi

Головне слідче управління ГПУ здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 13 листопада 2014 року ГПУ до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом заволодіння службовими особами “Приватбанку” коштами НБУ, виділеними на рефінансування в особливо великих розмірах.

Про це йдеться у відповідній ухвалі Печерського райсуду Києва від 29 липня.

Згідно з судовими матеріалами, в ході досудового розслідування встановлено, що службові особи “Приватбанку” шляхом зловживання своїм службовим становищем протягом 2014 року заволоділи коштами НБУ в сумі понад 19 млрд грн, виділеними на рефінансування “Приватбанку”, застосувавши певну схему.

Так, службові особи “Приватбанк”, 42 підприємствам, які підконтрольні останнім, а саме: ТОВ “Агропромтехнологія”; ТОВ “Альфатрейд”; ТОВ “Вегаторг” ; ТОВ “Веста-компані”; ТОВ “Віалінт”; ТОВ “Віглон”; ТОВ “Віітелла”; та інш. під заставу майнових прав на товар видано кредитів в сумах від 18 до 73 млн доларів, які в свою чергу уклали сумнівні угоди, здійснивши 100 % передплату, та перерахувавши вказані грошові кошти на рахунки нерезидентів: “TEAMTREND LIMITED”, “TRADE POINT AGRO LIMITED”, “COLLYER LIMITED”, “ROSSYAN INVESTING CORP”, “ZAO UKRTRANSITSERVICE LTD”, “MILBERT VENTURES INC.”, з метою нібито отримання товарів.

Однак поставка товарів до цього часу не відбулася. Грошові кошти до теперішнього часу не повернуті.

Таким чином службові особи “Приватбанк” не забезпечили виконання відшкодування можливих збитків унаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитних договорів.

У сторони обвинувачення є достовірні данні, що вищезазначені кошти в сумі понад 19 млрд гривень були перераховані 42 резидентами України на 6 розрахункових рахунків нерезидентів-продавців, що знаходяться в в банківській установі “PrivatBank Cyprus Branch”.

Під час досудового розслідування встановлено, що резидентом України ТОВ “Інкерія” укладено контракт з нерезидентом України: “ZAO UKRTRANSITSERVICE LTD” на рахунок якого здійснило 100% передплату за сиру нафту.

Рахунок зазначеного нерезидента України – компанії “ZAO UKRTRANSITSERVICE LTD” на який були перераховані кошти від вищезазначених підприємств знаходяться в “PrivatBank Cyprus Branch 3 Kallipoleos Avenue, Geogas Tower, Office 301, 303, CY1055 Nicosia, Cyprus SWIFT: PBANCY2N”.

Правда України

your ad here