Daily: 09/15/2015
Українці турбуються про свою безпеку і хочуть вільно купувати і носити вогнепальну зброю
Якщо українцям дозволять вільно купувати і носити вогнепальну зброю для самозахисту, його продажі в країні можуть збільшити кількість її на руках населення на 10-20%, спрогнозував експерт збройового ринку Олексій Максимов.
І зауважив, що події останніх півтора років змусили людей зацікавитися питаннями самозахисту, хоча раніше вони про це навіть і не думали. «Але це не більше 10% потенційного приросту продажів. Максимальний обсяг додаткових продажів може бути не більше 20%, так як цей сегмент (зброю для самозахисту, стрілки-аматори і т.і.) дуже вузький. Основний ринок продажу зброї в Україні – це мисливці. Співвідношення гладкоствольної зброї та нарізної, якщо судити за виданими дозволами, 700 тис. проти 300 тис. штук», – сказав Максимов.
Нагадаємо, 22 вересня закінчуються 10 робочих днів, відведених законом президенту на розгляд першої електронної петиції (нового інструменту звернень українців до влади), яка зібрала необхідні 25 тис. підписів.
З вимогою законодавчо затвердити право громадян на захист виступила «Українська асоціація власників зброї». «Сьогодні в Україні від рук злочинців гине до 10 тис. осіб щорічно. 25 тис. підписів за 4 дні – свідчення того, що українці бояться і турбуються про свою безпеку. Після закінчення 10-денного терміну розгляду петиції, президент, напевно, доручить створити якісь робочі групи, куди увійдуть представники силових відомств. Звичайно, ми сподіваємося, що і нас залучать до цієї роботи, але поки таких пропозицій не отримували», – повідомив голова наглядової ради «Української асоціації власників зброї» Георгій Учайкін.
За його словами, для реалізації права на захист необхідно доповнити статтю 27 Конституції текстом про право кожного українця на вільне володіння вогнепальною зброєю, насамперед, для захисту свого життя і здоров’я, а також житла і власності.
А для реалізації на практиці цього права – ухвалити Закон «Про цивільному зброї і боєприпасах» (законопроект №1135-1).
Поки, нагадаємо, в Україні можна купити вогнепальну зброю тільки для полювання. А для самозахисту є «травматика» – короткоствольну зброю з еластичними кулями, але їм можуть користуватися тільки працівники силових структур, прокуратури, народні депутати, судді та журналісти. А ось мисливське спорядження доступно всім, хто не хворий психічно і в ладах із законом.
Експерт Фонду суспільної безпеки Юрій Гаврилечко підтримує цю ініціативу. «У нас багато статей в Конституції, які виконуються тільки на папері, а не в житті. Починаючи від права на освіту та охорону здоров’я, і закінчуючи правом на захист (ст.27)», – підкреслив він. Але, зауважив, що реалізувати це право скрутно. Навіть якщо на вас напали, а ви дали здачі, то в суді ви будете доводити свою невинуватість у рамках змагального процесу. На рівних з нападником. І не факт, що доведете. Тому в законодавстві потрібно чітко виписати механізм реалізації права на захист.
У той же час дозвіл на купівлю травматичної зброї окремим категоріям громадян призвело, за словами експерта з питань безпеки Сергія Шабовта, до махінацій. «Ось, наприклад, дозволили журналістам мати травматичну зброю, і відразу з’явилася маса фальшивих журналістів з «корочками», щоб купити пістолет. Зараз ці схеми багато в чому перекриті дозвільною системою, але розцвіли інші, наприклад, нагородну зброю», – пояснив він.
За словами Шабовта, бойові пістолети видаються депутатам та іншим громадянам не відповідно до закону, а за відомчими наказами, наприклад, МВС або СБУ. Отримати інформацію про те, скільки було видано такої зброї по кожному міністерству неможливо. За оцінками Української асоціації власників зброї, нагородну зброю є на руках у більшості народних депутатів усіх скликань, чиновників, суддів. Загальна кількість нагородної зброї становить, за приблизними оцінками, від 20 до 40 тис.
Щорічний обсяг вітчизняного ринку зараз оцінюють за кількістю виданих дозволів на покупку зброї. «Згідно зі статистикою, в середньому видається приблизно близько 20 тис. дозволів місяць. У 2014 році було видано понад 220 тис. дозволів, але це з урахуванням того, що приблизно півтора місяця не працювали збройові магазини. Це трохи більше, ніж у позаминулому році, але позитивна динаміка зберігається. Наскільки виросте ринок – залежить від того, чи дозволять людям купувати і приховано носити короткоствольну нарізну зброю (простіше кажучи, пістолети). А чи не помпові рушниці та карабіни. Це стандарт для багатьох країн », – розповів Георгій Учайкін.
your ad hereЕксперти стверджують, що якщо українцям дозволять вільно (але приховано, щоб не видно було оточуючим) носити пістолети та револьвери, то відразу ж впадуть ціни і буде створений вторинний ринок зброї. «Я в Прибалтиці можу знайти пістолет Макарова (ПМ) за 80 євро. А у нас він коштує $550 (резиностріл) і ще треба хабар заплатити стільки ж за дозвіл. При тому, що з військових складів ПМ для переробки компанії беруть по $8-12. І це все зброю 1963 -1973 рр.», – обурюється Учайкін.
Корупціонери заслуговують того, щоб їх кидали в море з каменем на шиї
Бідні країни бідують через корупцію в урядах. І якщо не зупинити хабарників, держава залишатиметься жебраком, чи не так? Думка про те, що так воно і є, приваблива. Зрештою, в рамках цієї логіки надії на процвітання йдуть пліч-о-пліч із боротьбою з несправедливістю. Як нещодавно сказав Папа Римський Франциск, корупціонери заслуговують того, щоб їх «кидали в море з каменем на шиї». Вони, може, й заслуговують, але від цього країна необов’язково стане багатшою.
Звернімося до фактів. З 1996 року Світовий банк публікує показник стримування корупції (CCI), його розраховують для більш ніж 180 держав. Судячи з CCI, багаті країни зазвичай менш корумповані, ніж бідні. Але економіка держав, де корупція не настільки сильна (враховуючи рівень їх розвитку), зростає не швидше, ніж у інших державах. Приклади: Гана, Коста-Ріка і Данія. І навіть покращивши показник стримування корупції, країни на зразок Замбії, Македонії, Уругваю та Нової Зеландії не стали розвиватися динамічніше. Зате прискорене зростання демонструють ті держави, у яких вищим є інший індикатор Світового банку − показник ефективності уряду.
Люди дуже емоційно сприймають зло і нечесність. Нам легше вступити в боротьбу з несправедливістю, ніж боротися за справедливість. Ми старанніше боремося зі злом (наприклад, з голодом і бідністю), ніж, скажімо, за економічне зростання, яке гарантує достаток продуктів і стабільний заробіток. Буває, що відмінність «боротьби зі злом» від «боротьби за добро» − це лише питання семантики. Скажімо, боротися з расизмом означає боротися за недопущення дискримінації. Але корупція − це зло, викликане відсутністю добра. В даному випадку боротися зі злом і творити добро − різні речі.
Добро − це сильна держава, здатна захищати країну та її народ, зберігати мир, гарантувати виконання правил, підтримувати інфраструктуру та систему соцзабезпечення, регулювати економічну діяльність і збирати податки, щоб усе це оплачувати. Саме відсутність сильної держави веде до корупції (нездатності запобігти хабарництву), бідності та економічної відсталості.
Хтось заперечить: зниження рівня корупції тягне за собою створення сильної держави. Відповідно, боротьба зі злом веде до добра. Але чи це так? Поліцейські можуть припинити вимагати хабарі, але це не означає, що вони почнуть швидше ловити злочинців. А викриття тіньових фінансових схем не гарантує здатність ефективно управляти концесійними договорами чи збором податків.
Результат боротьби з корупцією − це не тільки покарання негідників. Така боротьба зазвичай передбачає реформу держзакупівель, системи управління фінансами та антикорупційного законодавства. Тобто мається на увазі, що замість старих правил почнуть діяти нові. Цього не сталося, наприклад, в Уганді. У 2009-му під тиском країн-донорів там прийняли антикорупційне законодавство, яке на ті часи вважалося найкращим у світі. Але всі корупційні індикатори продовжували повзти вгору. Уганда − не виняток. Антикорупційні кампанії часто закінчуються імітацією − створенням органів, одержимих дотриманням нових обтяжливих процедур, а не досягненням цілей, для яких вони створювалися.
Френсіс Фукуяма якось сказав, що побудова сильної держави, яка звітує перед суспільством і діє на основі права, − найвище досягнення цивілізації. Воно передбачає формування почуття єдності, уявної спільності, від імені якої управляє держава. Якщо суспільство глибоко розділене за етнічною, релігійною чи соціальною ознаками − це непросте завдання. Зрештою, на кого працює держава? На всіх іракців чи тільки на іракських шиїтів? На всіх кенійців чи тільки на народність кікуйю? Що потрібно зробити, щоб група, яка нині при владі, не перенаправляла на себе всі ресурси на тій лише підставі, що сьогодні «її черга поїсти»?
Боротьба з корупцією мобілізує нас, тому що ми хочемо позбутися зла і несправедливості. Але потрібно пам’ятати: якщо скинути все зло в море, не варто розраховувати, що на березі раптом з нізвідки з’явиться добро, яке нам так потрібне.
…
Бізнес-партнер Арсена Авакова депутат Котвицький задекларував майже мільярд гривень
Депутат від “Народного фронту” Ігор Котвицький доповнив свою декларацію за попередній рік, дописавши, що мав на рахунках у банках та інших фінансових установах 970,92 мільйонів гривень. Доповнену декларацію за 2014 рік він оприлюднив на сайті Верховної Ради в серпні.
Завдяки згаданому майже мільярду депутат став офіційно найбагатшим в парламенті.
У березні, коли всі парламентарі повинні подавати декларацію про доходи, Котвицький вказав заощадження і рахунку в розмірі 63,867 мільйонів гривень.
Тепер він збільшив суму коштів на 907,05 мільйонів.
Крім того, збільшилася загальна сума його сукупного доходу з 26,06 до 71,9 мільйонів гривень.
Це відбулося завдяки зростанню доходу від дивідендів і відсотків.
На питання журналіста, звідки Котвицький прийняв понад 900 мільйонів гривень, він порадив звернутися до людини, яка заповнювала його декларацію за 2014 рік.
“Це до бухгалтеру питання. Люди помиляються і виправили помилку. Це гроші, які багато років лежали на рахунках в банках, а не виникли нізвідки. Це механічна помилка”, – заявив він.
Котвицький є бізнес-партнером сім’ї міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
На момент обрання народним депутатом він був членом наглядової ради – віце-президентом ПАТ “Інвестор”, яке спеціалізується на наданні інформаційних, консультативних та маркетингових послуг, оптової торгівлі, а також оренду офісних приміщень.
Головою спостережної ради – президент, ПАТ “Інвестор” до 2013 року був сам Арсен Аваков, а зараз цю посаду обіймає його дружина – Інна Авакова.
Згідно з офіційною інформацією Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, станом на 2013 рік Інна Авакова володіла 42,064% акції ПАТ “Інвестор”, ще 1,69% належали синові Олександру Авакову, а 9,566% мав Котвицький.
З того часу відомості про зміну власників ПАО “Інвестор” офіційно не оприлюднюються.
Нагадаємо, Насиров володіє незадекларованої квартирою в Лондоні за 100 тис. фунтів, – Лікарчук.
…